#Варто_замислитись
Про час як єдиний ресурс, який неможливо поновити,
у розмові з психологом Мар’яною Бісик
Час – єдиний ресурс, який найменш цінуємо і який жодним чином не можемо відновити. У новорічних клопотах, коли починаємо складати плани на рік новий, говоримо про управління часом. Про “важливе та термінове”, про цінності, відчуття часу, важливість бути наодинці з собою та роль соціальних мереж у цьому контексті – про це ми говоримо з психологом Мар’яною Бісик.
- Мар’яно, розкажи, будь ласка, що ж таке тайм-менеджмент?
Просто кажучи, тайм-менеджмент – це наука про планування часу. Суміш психології та менеджменту (управління), яка вчить, як правильно, ефективно користуватися цим ресурсом. Не просто проживати життя, а планувати його. Час – цей той ресурс, який неможливо поновити. Ми можемо захворіти, але полікуватись і у великій мірі відновитись. Ми можемо витратити гроші і заробити їх знову. Всі ресурси, які в нас є, по суті, відновлювані. Час – єдиний точно не відновлювальний ресурс. Ми ніяк не можемо його повернути, і вже через це варто ним користуватись ефективно. Для цього і є тайм-менеджмент.
- У сучасному ритмі життя це вміння дуже актуальне. Які поради можеш дати щодо планування часу?
Потрібно розпочати з основ. Дуже часто, говорячи про управління часом, думаємо, що йдеться лише про конкретні поради, конкретні техніки з планування. Люди їх застосовують і ловлять себе на думці, що весь цей час робили щось дуже ефективно, але не те, що хотіли. Займалися не тим, що хотіли в житті робити. Тож якщо хочемо планувати свій час, то спочатку повинні розуміти заради чого, зрозуміти власні цінності, за якими хочемо йти. Зрозуміти, чого хочемо досягти глобально і конкретно в цьому році, яка моя ціль на місяць і на сьогодні. Тобто цінності – це напрямок, а ціль – це конкретна точка на карті, до якої прямую. Якщо орієнтуватися лише на ціль, то можемо зрадити свої цінності і в певний момент, досягнувши її, зрозуміти, що це не моє. Наприклад, батьки мені обрали куди вступати. Я дійшов до цілі, завершив навчання, але виявилося, що ця ціль була не моя.
Спочатку цінності, а потім цілі, які я хочу досягнути. Коли з цим розібралися, то тоді звертаємось до конкретних технік планування часу.
- Якими техніками можемо скористатись?
Люди дуже люблять писати величезні списки. От зараз свята, і ці списки стають все більшими. Що більший цей список, то більша ймовірність, що наступного дня він залишиться таким, як був. Життя ставить перед нами ще якісь термінові завдання в цей день, і цей список перестає працювати. Тому краще, якщо писати списки, то враховувати, що є справи, які мають фіксований час. Наприклад, візит до стоматолога. За годинами також можуть планувати студенти. Є також справи важливі, але не прив’язані до години. Таких справ на день не потрібно планувати двадцять, а реально оцінювати свої можливості.
Також можна ділити справи на 4 категорії:
“важливе і термінове”
“важливе і нетермінове”
“термінове, але неважливе”
“неважливе і нетермінове”
Зазвичай, починаємо щось робити, коли щось стає і важливе, і термінове. Якщо ця категорія у нас переповнена – це означає, що ми погано плануємо свій час. Тобто ми не зробили щось важливе, коли мали вільний час. Правильно, щоб була заповнена категорія важливого і нетермінового. Це означає, що я ефективно планую. Ну, а в категорію неважливого і нетермінового входять справи, які взагалі не потрібно робити. Це з’їдає наш час. Це засиджування в соціальній мережі, наприклад. Тоді стоїть питання, якщо це неважливе і нетермінове, то нащо я це роблю і відкладаю важливі справи? Отже, я неправильно використовую важливий ресурс.
- Розкажи більше про речі, що “з’їдають” наш час, а саме про гаджети, соціальні мережі.
Те, що це “з’їдає” наш час, – це однозначно! Питання в тому, чому так трапляється? Передусім не треба мати ілюзій, що в соціальних мережах ми все контролюємо і в будь-який момент можемо зупинитись. Все в них зроблено так, щоб ми проводили там побільше часу. За це бореться ціла індустрія (сміється). Тож коли ми заглядаємо туди, ми маємо розуміти, що збільшуємо можливість того, що витрачатимемо цей час не так, як запланували. Соціальні мережі побудовані так, щоб діяти на дві наші півкулі головного мозку, викликати у нас більше емоцій, створювати враження, що якщо ми не перевіримо нашу сторінку, то пропустимо щось важливе. Це не лише соціальні мережі. Так працює і телебачення. Ми споживаємо продукт, який хтось для нас, як салатик порізав, приправив і перемішав, а інколи навіть пережував, щоб нам було простіше.
- Саме тому і з’являється спокуса кожної вільної хвилини вхопити в руки телефон чи комп’ютер, правильно? Саме через те, що отримати ці емоції набагато легше у віртуальному світі на противагу реальності. Це простіше і легше, але чи такий стан для нас корисний? Як це відображається на нас самих?
Соціальні мережі, телебачення дають нам емоції. Ми дивимося, переживаємо це. Телефон дав сигнал, і мені вже цікаво, хто і що мені написав. Це не завжди позитивні емоції. Новини можуть мене лякати, але щоб в житті отримати такий самий спектр емоцій, треба встати і щось зробити. Треба прикласти значно більше зусиль. Натомість ми втрачаємо реальне життя. Ти отримуєш те, що хтось для тебе приготував. Нереальне, несправжнє, але мозок це сприймає, як реальні емоції. Перестаєш відчувати реальний “смак” життя, втрачаєш вміння бути тут і тепер. Радіти моментам наяву, а не на екрані!
- Бути тут і тепер. Розкажи про це як про техніку цінування власного часу. Ми часто ходимо на автопілоті. Соціальні мережі, зокрема, нас втягують у цей стан. Як повертати себе до усвідомлення того, що робиш?
Добре є зрозуміти для себе свій рівень спілкування з гаджетами. Запитати себе: а що буде, якщо я день не користуватимуся гаджетом? Якщо мене це лякає, то тоді це сигнал, що мені необхідно це зробити. Це так, як залежність. Тобто принцип той самий, що у будь-якій іншій залежності. В такому разі треба вчитись ставити собі межі. Якщо мене дратує думка відсутності можливості користуватися інтернетом цілий день, то це, як зі страхом, потрібно зазирнути йому у вічі. Треба точно відставити його на цілий день і подивитися, що нічого не станеться. Я просто отримаю час на близьких мені людей, наприклад. Треба задуматися, скільки часу у день я витрачаю на соціальні мережі? Визначити, скільки хочу витрачати, і налаштувати собі будильник. Коли він задзвенить, я виходжу з інтернету. Оскільки в мережі відчуття часу відсутнє, це хороший спосіб контролювати себе і управляти своїм часом! Я створюю собі моменти, коли я без свого гаджета. Наприклад, я проводжу час з рідними і вимикаю інтернет на телефоні, щоб ці сигнали мене не відволікали від спілкування. Тобто я з тими, кого люблю тут і зараз, і не втрачаю цей момент. Для мене дуже показовим був випадок на дитячому таборі. В кінці дня ми розпалювали величезну гарну ватру. Я стояла і споглядала її. І в один момент, обернувши голову, побачила, що всі діти знімають цю ватру на телефон (сміється). Можна собі уявити, як в нічній зйомці виглядає ватра в телефоні. Це щось убоге, порівняно з реальністю. Ми так хочемо зберегти цей момент – і насправді його втрачаємо. Найкращу фотографію можна зробити не телефоном, не фотоапаратом, а своїм серцем.
Постарайтесь також не засинати з телефоном, з планшетом. Ніяких гаджетів за годину до сну.
- Що робити з відчуттям роздратування від відсутності гаджета? Коли це входить у звичку, саме це ми відчуваємо, коли починаємо відмовлятися від нього.
Недавно прочитала дуже гарну думку. Ми втратили вміння просто нудьгувати. Колись ми могли стояти в черзі і спілкуватись один з одним, або просто думати про своє. Просто бути в тому моменті. Зараз телефон дає хибне уявлення, що ми постійно щось робимо. Ми вже не вміємо просто нудьгувати. Ми перестали проводити час наодинці з собою, а це важливо. Такі моменти є потрібні. Ми не можемо бути постійно на піку, постійно на вершині. Бо щоб оцінити важливі моменти, потрібно вміти вийти на цю вершину, бути у процесі підйому вгору. Тож якщо ви відчуваєте це роздратування від не користування гаджетом, дозвольте цьому відчуттю просто бути. Не потрібно намагатись його позбутися. Це нормально, дозвольте собі це. Коли я розумію, що роздратований, тоді повинен зрозуміти, що це означає певну залежність мою від гаджета. Це означає, що його потрібно відставити ще далі. Це мине, і ви зможете подумати, як саме використати цей час – піти на прогулянку, почитати, підбити підсумки дня.
- Тобто обмеження користування гаджетами відкриває нам можливість бути тут і зараз. Це свого роду одна з практик “mindfulness”. Згідно з нею, щоб вийти зі стану автопілота, можна робити зовсім прості речі. Наприклад, поміняти руку при чищенні зубів.
Довідка
Mindfulness – це практика самоусвідомлення або практика уважності, свого роду світська техніка медитації, яка, хоч і має буддистські корені, повністю позбавлена релігійного контексту.
Насправді, сучасна психологія має дуже багато досліджень, що стосуються практики медитації. І тут не йдеться про медитацію у релігійному контексті, чи занурення у нірвану. Кожна культура – і українська у тому числі – теж має свого роду медитації. В нас теж були старці, які жили далеко від людей, постійно молились і, коли до них приходили люди, вони давали їм якісь мудрі поради. Але звідки вони це брали? Психологія шляхом досліджень довела: що більше людина вміє відмежуватися від постійного потоку думок, то більше ми виходимо за цей потік, що більше ми просто є, то більше в нас розвивається кора головного мозку. Така практика зміцнює зв’язки між клітинами мозку, допомагає йому швидше обробляти інформацію. Парадокс у тому, що добре є думати, але корисніше інколи не думати взагалі.
Не треба їхати в Тибет, чи годинами сидіти і вчитися ні про що не думати. Достатньо вчитися проживати моменти усвідомлено. Бути наповненим тим, що є тут і зараз. Це практика “mindfulness”.
- Як це робити у практичному житті?
Наприклад, замість того, щоб спати до останнього зранку, а потім у поспіхах збиратися на роботу, я можу встати на три хвилин раніше і провести ці три хвилини за чашкою кави без гаджета. Уявити собі мій день, як я б хотіла, щоб він пройшов. І це все. Лише ці три хвилини – і ми маємо план на день. Ми маємо час коли їдемо у маршрутці. Замість того, щоб витягти одразу телефон, спробуйте просто спостерігати за тим, що відбувається за вікном. Чи коли прогулюєшся до роботи, не говорити по телефону, а усвідомити себе в цьому моменті. Відчути своє дихання, спостерігати за ним. А коли думки десь розбредуться знову, повернути себе в цей стан. До проблем на роботі повернетесь на роботі. Це і є “mindfulness”. Хоча навіть на роботі варто робити малесенькі перерви і пробувати концентруватись на своїх відчуттях. Наприклад, я спираюсь на спинку стільця і відчуваю, як спина від цього розслабляється. Або роблю собі чашку чаю і відчуваю, який він теплий в долонях. Це все без гаджетів. І це допомагає контролювати час і продуктивно його використовувати. Я вам гарантую, що ці моменти ви будете пам’ятати, і вони вас грітимуть, ніби з вами сталося щось особливе.
Управління часом – це ж не лише про роботу, а про певний баланс між роботою, сім’єю і цим буттям наодинці з собою, так?
Так, дуже часто люди думають, що тайм-менеджмент – це лише про роботу, але це планування часу крізь призму власних цінностей і цілей. Треба знаходити час для всього, що для нас є цінним і, звичайно, для себе. Не забувати бути наодинці з собою. Ми завжди маємо гаджет і можемо бути з кимось, а часу на себе не залишається. Це не менш цікаво, повірте. Для мене я – це найцікавіша людина у світі (сміється).
- Мар’яно, на кінець нашої розмови, як би ти підсумувала все?
Початок року – це чудовий час, щоб задуматись, куди і як я трачу свій час. Чи витрачаю його відповідно до своїх цінностей? Якими є ці цінності? Скільки часу хочу бути з сім’єю, скільки маю присвятити роботі? Якщо на все часу не вистачає, то, може, я в себе його краду? – Пересиджую за екраном комп’ютера, у соціальних мережах чи біля телевізора. Це все – у квадратику неважливого і не термінового. Це просто їсть мій час. Треба вміти відмовитися від цього. Ми чомусь про гаджет думаємо, що це і важливо, і терміново. Насправді, це не так. Якщо ми обмежимо до мінімуму користування ним, нічого не станеться, бо це – неважливо і не терміново!
Розмовляла Олена Юркевич
