Мандруючи Дрогобичем, ми деколи натрапляємо на порожні місця, які мають свою цікаву та трагічну історію. Одним з таких місць є «пляц Коссаків» при вулиці Л.Українки зліва біля «кам’яниця Ляльки» (вул. Л.Українки, 70), фасад якої всіяний маскаронами левів. Що ж ми, зрештою, знаємо про садибу Коссаків? А знаємо коротко таке…
Коссаки, це одні, мабуть, з найвідоміших дрогобицьких українських родів, які замешкували Лішнянське передмістя. А до Першої світової війни, як стверджують1 краєзнавці, околиці сучасних вулиць Лесі Українки та Івана Франка навіть називали «Коссаківкою».
Будівничим садиби був коваль Йосиф Коссак (1847-1927), який жив тут зі своєю дружиною Розалією (Єфросинією) Віделін (1857-1933), яка народилася у буд. 199 на Міських Загородах. Цікавим ще є наступне: її дідусем по мамі був Андрій Коберський, який станом на 1853 вказується власником будинку №199, а це було навпроти місця, де була наша садиба Коссаків. А на землі2 Андрія Коберського нині стоїть головний корпус Дрогобицького педуніверситету.
Сам Йосиф Коссак походив із Завіжного передмістя, де й народився. Його батькові належало пасмо ділянки від нинішньої вул. Шашкевича, 9 аж до річки Тисмениці (довжиною понад 1 км).
Краєзнавець Петро Сов’як згадує, що в коваля було до 20-ти дітей, з яких лише 8 дожили до дорослого віку. З цієї ковальської родини вийшли відомі дрогобичани: Григорій Коссак (1882-1939) – полковник УСС, розстріляний більшовиками у в’язниці НКВД у Москві, Іван Коссак (1876-1927) – Сотник УСС та Василь Коссак³ (1895) – четар, посол польського сейму, якого у 1937 році заарештували й трійка при НКВД Омської області засудила до розстрілу. Саме на пам’ятному камені вказано, що вони народилися саме тут – в тій садибі.
На жаль, садиба не збереглася. Однак, збереглися спогади4 про неї від сина Йосифа Коссака Івана Коссака (1876-1927), який разом з батьком померли в один рік:
«Цю хату побудував мій батько сам при допомозі сусідів; крита була ґонтом, всі протилежні забудування міщан мали солом’яну стріху. Більша кімната звернена була вікнами до півночі, кухня до полудня, була ще невеличка комора та сіни. Перед хатою при гостинці – кузня, а наприкінці досить великого подвір’я та городу – стодола, на два “перила”, з просторим током. Хатня обстановка небагатенька. Стіл на чотирьох ногах, ліжка, дерев’яна канапа, попід стіну лавка, кілька стільців, ошклена шафа з кращою посудою та велика скриня, що в ній наша мама переховувала плаття та білизну. Вся ця мебель помальована була зеленою фарбою. На стінах образи, між ними різьблений вівтарик до отвирання, з оправленими в шкло дверцями. Там переховувалися родинні пам’ятки, між іншим військові медалі мого батька. Вівтарик цей – предмет великої уваги та зацікавлення сусідських дітей. Пам’ятаю, що під пору відсутності моїх батьків приходили сусідські діти, щоб цей вівтарик ближче оглянути. Обстановка сусідських хат міщан-хліборобів нічим в ті часи не відрізнялася від обстановки поблизьких селянських хат. Передміщани, елемент дуже консервативний, нерадо або дуже повільно перебирали щось нового. В часі, коли у нас світили нафтовою лампою, наші сусіди світили каганцями, дехто і вогню кресав каменем та світив лучивом. Молодші ґазди, ровесники мого батька, вже другі були. Вони, якщо перебудовувалися, будували хати на дві кімнати, з більшими вікнами, коминами, старі хати були без коминів, так звані “курні”. Кузня мого батька пізньої осені та зимою була місцем зібрань цього молодого покоління, там довгими вечорами і пісні співали, і казки розказували – там обговорювали і поточні справи».
Нині на місці садиби (вул. Л.Українки, 74) встановлена5 пам’ятна стела, яку відкрили у вересні 1991 року.
Тут також жив та вчився ковальства (понад два роки) рідний брат Івана Франка Онуфрій Франко (1861-1913). Також частим гостем цього дому (з 1880-1882) був сам Іван Франко.
Хіба єдине, що ще згадує Іван Коссак, то це те, що хата, в якій жили його батьки до часу, коли йому було 6 років, а далі, як подавалося вище, що її побудував його батько. «До часу», це орієнтовно до 1882 року. І далі, вочевидь, була нова садиба!? А так, то номер будинку, де народився він й далі його брати та сестри був тим самий – №48.
P.S.Дякую, що читали! Якщо знаєте ще щось цікаве до цієї теми, чи, бува, десь помилився, пишіть-коментуйте та будьте благословенні.
1.Сов’як П. Рід Коссаків // Ї. – №71. – С.170.
2.Див. ЦДІАУЛ. – Ф.186. – Оп.1. – Сп.4734.
3.Див. 150 славних українців Дрогобиччини. – Дрогобич, 2012. – С.87-88.
4.Див. Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. сл., прим. М. І. Гнатюка. – 2-ге вид., доп., перероб. – Львів: Каменяр, 2011. – 63-68.
5.Сивохіп Г., Кульчицький Ю. Пам’ятні таблиці та знаки Дрогобича. Довідник. – Дрогобич, 2018. – С.67.; До речі, у книзі «150 славних українців Дрогобиччини» вказується інша дата (на С.89), що 31 жовтня 1995 р. у Дрогобичі, на місці колишньої хати братів Коссаків, встановлено пам’ятний камінь.
Олег Стецюк
Стежте за новинами на Telegram-каналі: https://t.me/Vartonews
