Всі ми – жінки і чоловіки, діти і дорослі, молоді і старші, здорові та з обмеженими фізичними можливостями – прагнемо, аби місто було зручним і доступним. Місто – як простір життя для всіх. Країна – для кожного. Чи таке можливо?
Як ми вирішуємо проблеми?
Чоловіки і жінки роблять це по-різному. Таке науковці визнали вже давно. Для прикладу, чоловік, прокладаючи дорогу, подбає про те, щоб вона була максимально зручна для автомобіліста, жінка ж зверне увагу на пологі з’їзди з тротуарів. Все це тому, що жінки частіше їздять з дитячими візочками.
Пологі з’їзди і безбар’єрні простори – користь не лише для матерів з дітьми, але й для людей похилого віку, інвалідів на візках і навіть велосипедистів. Один приклад, а які різні категорії людей охоплює! І доводить: жінки більш чутливі до питань інклюзивності міст, до проблем екології, освіти, медицини. Що це означає? А те, що місцева та державна політика потребує як чоловіків, так і жінок. І стан наших міст – яскравий приклад наслідків вчорашнього і нинішнього дисбалансу.
Якщо до вирішення проблем міста чи в країни чоловіків та жінок залучати однаково, то це позитивно вплине на якість прийнятих рішень. Саме це є основою гендерно чутливої політики та гендерно орієнтованого бюджетування.
Що про це каже українське законодавство?
8 жовтня 2015 року Верховна Рада вперше включила до виборчого законодавства норму про гендерну квоту. Відтоді в Законі України “Про місцеві вибори” з’явилися рядки про те, що “представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30% загальної кількості кандидатів у виборчому списку”.
Що стосується виборів до ВРУ, то в проекті Виборчого Кодексу, який таки приняла Верховна Рада VIII скликання, вимоги до гендерної рівності є такими: “При формуванні виборчих списків кандидатів організація партії повинна забезпечити у кожній п’ятірці (місцях з першого по п’яте, з шостого по десяте і т. д.) кожного виборчого списку кандидатів присутність як чоловіків, так і жінок (не менше двох кандидатів кожної статі)”.
Що маємо на місцях зараз?
Найефективнішим гендерно орієнтоване бюджетування є на місцях – у громадах, містах і селах, бо тут депутати є якраз найбільш близькі до проблем людей.
Яка ситуація у депутатських корпусах нашого регіону?
- Трускавець: з 26 депутатів – 5 жінок (19,2%),
- Дрогобич: з 36 депутатів – 5 жінок (14%)
- Борислав: з 34 депутатів – знову 5 жінок (15%),
- Стебник: з 27 депутатів – 7 жінок (26%)
- Львів: 64 депутати – 14 жінок (22%).
У Верховній Раді IX скликання цьогоріч ці показники підросли завдяки гендерним квотам, тож зараз матимемо 20% жінок. Порівняно з першим скликанням, де було 3,5%, це дуже високий показник.
Незабаром вибори до місцевих рад. Дуже важливо, щоб жінки так само, як і чоловіки, брали активну участь у передвиборчих кампаніях та займали активну позицію у депутатських корпусах. Про те, чому варто і що заважає жінкам у цьому процесі, ми поговорили з Юлею Гвоздович, депутаткою Львівської міської ради від Української Галицької Партії та керівницею ГО “Батьки і діти”.
Юлія Гвоздович
Юлю, чому Ви вирішили піти в політику?
- Мене, як і багатьох інших молодих людей, у той час, мотивувало йти в політику гасло “ніколи знову”. Я вперше задумалася про політику на наступний день після розстрілів на Майдані та коли Янукович з командою втекли з країни. Тоді подумалося: якщо проросійські сили покинули владу, то комусь треба буде її замінити. І мені, як львів’янці, дуже не хотілося, щоб це був хтось знову з псевдопатріотичних сил, які роблять політику лише гучними гаслами. Я тоді готувалася до захисту кандидатської дисертації і дуже хотіла, щоб влада моєї країни була дієвою. Саме тоді вирішила і сама спробувати свої сили та взяти відповідальність, бо ніхто ж, крім нас самих, не зробить наше майбутнє кращим. Незадовго до того я стала матір’ю. Я мати я дуже не хочу, аби моєму сину через певний період довелося йти на революції і під кулі.
Як вважаєте, чому жінкам варто йти в політику?
- Хоча жінок у нашому суспільстві є десь так, як і чоловіків, все ж у політиці, яка покликана представляти інтереси всіх категорій населення, жінок є не більш, ніж 20%. Не зважаючи на прагнення до рівних можливостей, фізіологія та соціальні ролі є більш притаманні одній чи іншій статі, а це породжує у нас різні потреби. Якщо у владі суттєво переважають чоловіки, то не завжди вони зможуть розуміти та ставити у пріоритет проблеми, які турбують жінок. Наприклад, чоловік, який очолює пологове відділення, не завжди розуміє, навіщо у палатах над ліжками для породіль потрібні кнопки виклику медсестри. Або ж чоловічий колектив не буде серйозно ставитися до недостатньо розвиненої інфраструктури для догляду за немовлятами у закладах, адже у нас лише 0,1% чоловіків “ходить” у декрет і стикається з усіма щоденними труднощами батьківства. З мого досвіду, жінки у сучасній українській політиці роблять управлінські рішення більш м’якими, толерантними, інклюзивним та краще комунікують рішення. Також вважається, що присутність жінки у переговорних процесах збільшує ймовірність мирного розв’язання конфліктів.
Який є вплив жінок на прийняття рішень, зважаючи на Ваш особистий досвід у ЛМР?
- Більшість жінок-політиків у нашій міській раді за свою каденцію вже мають певну, чітко виражену сферу, яку вони розвивають. І більшість депутатів підтримують їх ініціативи. Моїми напрямками є створення умов для прозорості і відкритості влади, а також розвиток Львова, дружнього до дітей та сімей. Хтось посилює культурну галузь, хтось управління комунальною власністю, хтось захистом учасників АТО. Здебільшого, якщо ініціатива стосується розвитку міста, а не політичних інтересів, то незалежно від статі, більшість депутатів ради її підтримає.
Фото – Високий Замок
Як вважаєте, чому жінки є менш політично активними, ніж чоловіки?
- Перш за все, через стереотипи. На жаль, у нас досі прийнято весь сімейний побут покладати на жінок. Тому, очевидно, більшості жінок, які мають дітей, не вистачає часу на підтримку професійного та особистісного розвитку. Не те, щоб на активну політичну діяльність. А депутатство у місцевій раді ще й не оплачується.
Саме тому, на мою думку, сучасна українська політика рівних можливостей для чоловіків і жінок повинна починатися з розвитку відповідального батьківства [татівства], забезпечення достатніх місць для догляду за дітьми (як жінкам, так і чоловікам), введення гендерних квот. Цей інструмент потрібен, щоб стимулювати політичні партії переконувати жінок іти в політику та створювати для них належні умови. Ну і загалом: мусимо прагнути, щоб у нас було здорове суспільство, де панує повага до кожної особистості, мусимо долати стереотипи, що “мама на кухні, а тато на роботі”. Тоді і самі жінки не будуть сумніватись у тому, що мають право на активне життя, професійний розвиток та материнство. Якщо вони хочуть цим займатись, їм треба допомагати, а не засуджувати. Жінки у політиці привнесуть у неї абсолютно нову якість.
Можемо довго сперечатися, чи добра ініціатива гендерних квот, чи ні, але мета – в гендерному балансі. Саме він є вагомою запорукою успіху у прийнятті управлінських рішень на всеукраїнському та місцевому рівнях.
Олена Юркевич
