У Дрогобичі учасники Школи документального театру від ВІ “Активна Громада” у партнерстві з студентським театром “Альтер” та ГО “Молодіжний простір Дрогобич” до Дня Незалежності презентували документальну виставу “Ідентифікація”, яку вони показали дрогобицькій публіці в час війни, 25 серпня, у вуличному лекторії.
П’ятнадцять історій, які театральна команда зібрала та опрацювала впродовж декількох тижнів, сміливо та без прикрас показує нас сьогоднішніх. Сильних, інколи слабких, але завжди готових до боротьби: внутрішньої і зовнішньої.
“Разом з учасниками школи ми спілкувалися з дуже різними особистостями, які є різної національності, віку та з різних куточків України. Загалом це 15 історій. Ми записували ці інтерв’ю, ретельно оцифровували їх, а потім перечитували і в цей момент трапляється магія. В цей момент народжується вистава. Історії зовсім різних людей ніби ниткою пов’язує спільний досвід та переживання. Цим і цікавий цей формат. Ми з великою відповідальністю та чуттям підійшли до створення цієї вистави. Зрештою, тема є дуже актуально і запитуючи наших донорів історій ми також запитували себе. Я б сказала, що це маленьке дослідження не легкого досвіду, який зараз переживаємо крізь призму незалежності. Плануємо повторити виставу до дня міста Дрогобича”, ділиться режисерка вистави та регіональна координаторка ВІ “Активна Громада” Олена Юркевич
Вона разом з усіма іншими акторами працювала над театральною роботою декілька тижнів, намагаючись з’єднати ниткою різні ідентичності, по-іншому переосмислити сьогоднішні події. Зануритись у контекст минулого та сьогоднішнього.
“Мені сподобалась вистава. Особливо, те що ви освітлюєте ці події, люди дізнаються про те, що трапляється у інших людей не з новин, а так би мовити з уст в уста. Люди, які цим займаються роблять це не заради вигоди і це чудово. Останнім часом я досить сентиментальний і вся вистава в мене викликала сльози. Дякую вам за те, що робите і бажаю йти тільки вище до зірок” – ділиться Антон, військовий полку “Азов” та донор однієї з історій.
Історія українського воїна, який рефлексує на теми війни та постійного резистансу, жінка кримськотатарського походження, котра не боїться відверто говорити про те, що відбулось у Криму за всім роки російської окупації. Героїня ромка, для якої ідентичність має неабияке значення, але передовсім вона вважає себе українкою ромського походження. Вона, як і більшість свідомих українців, щоденно робить все для того, щоби її країна стала міцнішою та дорослішою. Ламає стереотипи про ромів “злодіїв” чи “ромок-ворожок”. Дрогобичанка, котра переосмислює травми Другої світової війни через спогади свого дідуся бабусі. Усі ці історії команда “Альтеру” майстерно зібрали в одну мозаїку, щоби розповісти їх знову сьогодні. У новій оптиці та контексті. Історії, котрі знову стають важливими, актуальними, справжніми.
“Документальний театр – один з жанрів, який, по суті, народився в Україні в час Майдану. Пізніше війна у 2014, тепер повномасштабна окупація. Люди фіксують свої історії, голоси, спогади і з цього використалізовується цілісна мозаїка. “Ідентифікація” від молодих акторок, – це вистава передусім про досвід минулого, який перетікає в наші будні. У них не було гри, лише справжні емоції, відчуття, біль та рефлексії”, – ділиться одна з глядачок.
“Мені важливий сам факт – спроби документувати думки різних людей про державу, як утворення. Фіксувати відчуття її ролі в житті людини у час війни і до неї, значення персональне і спільне. Це проживання досвіду, що важливе тому, хто говорить і тому, хто слухає. Це допоможе нам всім краще розуміти себе і один одного, визначати причини і наслідки, бути стійкішими. Відчуття, ніби ти частина цих історій. Гарна взаємодія. Так, наче, нема окремо сцени і зали – спільний простір “ – Оля, дрогобичанка
Знаково, що документальний спектакль “Ідентифікація” зіграли лише жінки. Коли більшість чоловіків на фронті, голосом війни стають саме жінки – вони говорять про важливе. Переповідають те, що неможливо розповісти про той бік кордону. Із фронту. (як от одна із акторок “Альтеру” – Світлана Забара, під час спектаклю розповідала історію українського воїна із полку “Азов”). Музичний лейтмотив “Ой, у лузі червона калина”, який звучав протягом спектаклю створював атмосферу ще більше емоційнішою. До якої хотілось знову і знову повертатись.
На виставі були присутні декілька донорів історій, які теж діляться своїми враженнями
“Вперше зіштовхнулась з документальним театром, вважаю це великою справою,бо, мабуть, так і пишеться історія. Я не очікувала почути свою історію,тому в перші хвилини,навіть,просто переживала з героєм,поки зрозуміла,що то,прожите мною.Як ,наче,знову,потрапив в ту ситуацію.І, мабуть, прийшло розуміння,що це дало змогу повністю підпустити і перепрожити цей негатив” – Оля, Запоріжжя
Документальний театр – це завжди про справжність та чесність. Такими стали історії “Ідентифікації” – героїв та героїнь, для яких питання власної ідентичності стає складним та не простим, але безперервним пошуком себе у своїй країні та своїй українськості.
“Дякую за те, що даєте людям можливість бути почутими. Такі історії зараз дуже потрібні, щоб на мирних територіях не забували про війну. Робіть більше, будь ласка. Якщо буду в Дрогобичі, приходитиму” – Аня, Київ
Автор репортажу – Єва Райська, фото Марія Тяжкун
