Бізнес заради людей, а не грошей – таку справу з партнерами розвиває молодий дрогобичанин Назарій Нагребецький.
Навчався у Дрогобицькій гімназії ім.Б.Лепкого, Київському міжнародному університеті, працював в адвокатській фірмі «Столичний адвокат», а сьогодні він директор у KramMerrу та співзасновник Ravlyk.club. Про бізнес в маленькому місті, ситуацію з кадрами та візію для розвитку – у нашій розмові.
– Назаре, вітаю. Ти за освітою юрист, а пов’язав життя з бізнесом. Але бізнес потребує трохи інших знань, більш специфічних, ніж юридичні.
– Привіт. Не до кінця погоджусь. Один з бізнесменів, який мені імпонує, Євгеній Черняк, засновник і керівник «Хортиці», також є юристом. Маю на увазі, бізнес – це не про професійні знання, а про навики, вміння, риси характеру.
Крім того, ніхто не скасовував спеціальні навчання, стажування, курси.
З останнього – пройшов курс по онлайн-маркетингу з метою отримати навики, щоб якісно контролювати співробітників і, при потребі, деякі речі в цій сфері робити самому.
– Ravlyk.club: чим ця компанія є для тебе?
– Равлик – це як дитина, яка потребує багато уваги, але її розвиток приносить радість. І я витрачаю багато часу на нього. Я не працюю в офісі, але щоденно займаюсь аналітикою не менше двох-трьох годин. Тобто, аналізую ключові показники, продумую стратегії, шукаю тренди і так далі – бо це важливо для розвитку бізнесу, і цікаво для себе бачити динаміку.
Наша ніша – це послуга, над якою працюють різні люди та сервіси, а клієнт бачить лише сайт, кур‘єра з нашого боку і страву, яку ми доставляємо, але не готуємо. Отже, її вигляд і смак від нас не залежить.
На жаль, у Дрогобичі я бачив не так багато прикладів, коли бізнес готовий працювати
заради людей і сервісу, а не для заробляння грошей. Гроші повинні бути наслідком, а не ціллю.
– Казав напівжартома Роман Проців під час нашого нещодавнього інтерв’ю, що бізнес доставки їжі є одним із найскладніших, бо клієнт майже завжди злий, адже голодний. І тому треба встигнути надати послугу вчасно, аби їжа не охолола, а серце замовника розтануло.
Які курйозні випадки траплялися в час роботи у Равлику ?
– Так, справді, є таке. Тому певний час нашим гаслом було: «Ми робимо людей добрішими», що було трохи кумедно, але гумор нас супроводжує від самого заснування, адже нашу компанію звати як не надто швидку тваринку.
Курйозних випадків з клієнтами не можу якось одразу пригадати. Але в першу нашу
зиму у час снігових заметів виїхати з двору і кудись їхати міг з команди лише я, бо мав
повнопривідний автомобіль. Це був час, коли доводилося самому їздити та доставляти замовлення. Бо людина довірилася, хоче їсти, ми маємо надати цей сервіс, будь-якою ціною.
Пригадав також курйоз з кур’єрами. Одного разу кур’єр не вийшов на роботу, а замість нього до виконання обов’язків приступив його друг. Про це ми дізналися після енного замовлення впродовж дня. Ми забрали свій скутер і документи, замінили кур’єра та почали шукати першого. І виявилося, що вночі він з друзями їхали на робочому скутері, їх побачила поліція, включила мигалки, а вони кинули
скутер і розбіглися…
Наша найбільша проблема в роботі- це не клієнти, які «злі,бо голодні», а це працівники, кадри. Люди не хочуть працювати для інших, не хочуть працювати для сервісу. Основна проблема такого бізнесу, як у нас – це не клієнти, це працівники.
– Справа в постсовковому середовищі?
– Наші кур’єри – це молоді хлопці, які народилися уже в незалежній Україні. І я не думаю, що цей постсовковий менталітет на них надто повпливав. Швидше вплинула можливість заробити «легші» гроші, наприклад у Польщі.
Тобто, людина їде за кордон, працює там півроку, заробляє кругленьку суму. І, повернувшись додому, працювати за зарплату, яка є конкурентна в Україні, не хоче. Бо наша зарплата відносно польської є неконкурентною.
Або ж люди, які тут залишаються, дуже часто не хочуть працювати, бо у них є хтось за кордоном, хто передає гроші.
Тому вкрай складно знайти цілеспрямованих, амбітних працівників. А таких людей ми готові вчити, щоб вони ставали менеджерами, керівниками.
Адже, робота в нас – це можливість отримати додаткові навики і розвиватися.
Також причиною кадрового дефіциту є внутрішня міграція. Багато молодих людей їдуть у Львів, Київ, інші великі міста. І у нас на місці знайти, наприклад, маркетолога надзвичайно складно. Дуже часто це аутсорс, Львів, Рівне..
– Як гадаєш, чому молоді люди втікають з Дрогобича? І чому зокрема ти повернувся з Києва у маленьке містечко?
– Я в Києві прожив шість років. Моя асоціація: Київ – це таке місто, в якому купа бетону, запах асфальту і всі біжать. Пригадалося: половина дев’ятої ранку, метро Арсенальна , я йду на роботу, попереду мене теж йдуть люди. І два чоловіка – один попереду, другий позаду. Той, що позаду, поспішає, пробує обійти справа, зліва, але не вдається. Тоді він штовхає того, хто попереду, перший обертається і між ними починається шарпанина. Я не знаю, що їх зупинило за крок від бійки, але це чудово ілюструє київську буденність.
Робота в тому шаленому режимі – це складно і залишає свій післясмак. Я працював помічником юриста в великій юридичні компанії , найдовший мій робочий день склав 30 годин. Це була підготовка і подача документів, ми весь день і всю ніч їх готували, вранці наступного дня подали і тоді ще й робочий день відпрацювали. Бо мало кого цікавить на роботі, чим ти займався вночі.
Юриспруденція – це складно, бо аби підготувати 5-10 сторінок, треба працювати кілька днів, тиждень чи два, ночами. Тому я і не залишився в Києві. І не залишився в юриспруденції. Бо зрозумів, що більшого результату досягну, якщо займатимусь бізнесом – і для себе, і для людей.
Я люблю Дрогобич, тут я виріс, познайомився зі своєю коханою Соломією, яка мене завжди підтримує та мотивує, за що я безмежно їй вдячний.
А щодо того, чому звідси втікають молоді люди. Думаю, що основна проблема – неконкурентна зарплата і неможливість кар’єрного росту. З арплата у Л ьвові п орівняно з Дрогобичем – це на 50%, а то й удвічі вище. Також у Львові можна знайти роботу, на якій є перспектива розвитку до генерального директора чи директора напряму. Чи є такі у нас у Дрогобичі? Так, це Равлик. Але таких «равликів» має бути багато.
– Як це можна змінити?
– Почавши з себе. Наприклад , ми своїм сервісом змінюємо ставлення людей до самих себе і їх вимоги до послуг.
А ще – ми повинні конкурувати зі Львовом. Іншого шляху нема.
– Наприклад?
– У нас в Україні є лише один інноваційний парк – це Unit.City в Києві.
Більше в країні немає якоїсь реальної підтримки для бізнесу. Є видимість, але не робота чи умови.
На навчанні в Польщі здобув для себе цікаву інформацію: у нас дороги будують між великими містами, а у них найперше збудували автостради. Їх є 8 і вони створені таким чином, що зв’язують всі індустріальні міста між собою, із заходу на схід та з півночі на південь по три магістралі, а також дві по діагоналях.
І тому в них немає тих логістичних проблем, які м аємо м и. С уть в т ому, щ о б удь-який ресурс, який є в Польщі, в будь-якій точці країни, впродовж світлового дня можна доставити в будь-яку іншу точку Польщі. Тобто, якщо на одному виробництві закінчується якийсь ресурс, воно не зупиняється, бо впродовж дня ресурс доставляється.
А на перехрестях цих автострад знаходяться індустріальні міста, в яких створені інноваційні парки, профінансовані державою, в яких стартапи мають можливість працювати протягом певного періоду часу, не оплачуючи оренду, канцелярію, податки (або мінімальний розмір). Платять усе це вони в одному випадку – коли стають на ноги.
Тобто, існує державна програма підтримки стартапів. І тому сьогодні Польща – одна з перших країн з інновацій. Один з кейсів, який нам показали: Підкарпатська область, низька зайнятість жінок, працює готель. І якщо ви будете брати на роботу жінок, ви оплачуєте за них менші податки, ніж за чоловіків. Друге –ви можете отримати кредит на інновацію.
Умовно, цей самий готель вирішив поставити сонячні панелі для власного виробництва електроенергії. Тобто, це екологія, інновація.
В такому випадку вам держава може повернути до 50% від суми кредиту.
У нас же, створюючи бізнес, підприємець повинен думати, яким чином це все скласти так, щоб оплатити з першого дня масу видатків, а якщо воно не запрацює – людина втрачає, і ніхто їй нічим не зарадить.
Ще одним кейсом було те, як хлопець створив ферму хрущів. Виявляється , в хрущах є білок, який потрібен у фармації і який добували до того лише з одного виду рослин. Хлопці створили ферму, взяли кредит. Держава їм 50% кредиту повернула. Інвестиція на той момент склала 70 тисяч польських злотих (десь 30 тисяч євро). Після запуску виробництва, окупність проекту склала вісім місяців. Всі залишились задоволені.
Без допомоги держави, без можливості отримати кредит підтримки чи бодай приміщення, куди можу прийти зі своїм ноутбуком, сісти працювати, не платячи за оренду офісу, світло, газ, папір і ручку – дуже складно. А маючи цей мінімум, я можу створити продукт, який буде приносити дохід мені і згодом державі – у вигляді податків. Ось такий підхід мав би бути.
Він є в світі, і це працює.
– Ми не можемо вплинути зараз на цілу державу, але, може, можемо вплинути на місто?
– Так, ми можемо створювати місцеві інноваційні парки. У нас є чимало приміщень комунальної власності, які пустують, часто без вікон і дверей, а пізніше продаються за безцінь.
Місто може їх привести до ладу, після чого – розробити і впровадити Програму, при якій три місяці-пів року підприємець може там займати місце, навчатися і починати справу – але при умові, що він повинен зареєструвати свою компанію у Дрогобичі і згодом, коли все запрацює, пропрацювати тут 2-3 роки.
Якщо робити таким чином, ми можемо залучити значну частину невеликого бізнесу, якому буде у Дрогобичі цікаво, зручно і вигідно працювати. Це, в тому числі, можуть бути програмісти, які працюють на закордон, перекладачі чи інші спеціальності. Місто може створити умови, щоб вони залишалися у Дрогобичі чи реєстрували компанії у Дрогобичі, отримуючи тут ресурс безкоштовно чи за менші гроші.
Їм користь, місту користь – всі задоволені.
Також, у місті ми можемо с творювати проекти по типу хабів, де будемо збирати людей, які хочуть думати і працювати. Ми будемо об’єднуватися і допомагати їм розвиватися. Наприклад, на базі Молодіжного простору проводити якісні тренінги для молодих підприємців: про те, як захистити себе і свій бізнес, як розвивати бізнес, курси бухгалтерського обліку, тощо.
Публікацію створено в межах проекту “Розвивай/ся”, що реалізується за підтримки Української Галицької Партії
Джерело – Медіа Дрогобиччина
