“Шкільний предмет “захист Вітчизни” – давно мертвий”, – Ярослав Регей “Білас”

Напередодні Дня захисника України, 11 жовтня, у Дрогобичі відбудуться мілітаристичні змагання “Покрова з добровольцями”. До участі запрошують учнів всіх навчальних закладів Дрогобича. Локацією стане внутрішній дворик міської ради.

Військово-патріотичні заходи для молоді ГО “Права молодь” організовує вже кілька років поспіль. Це – табір “Бар’єр”, “Безпечна школа”, “Вовча стежа” та “Гартуйсь” змагання зі стрільби та тактичної медицини. Саме так намагаються показати юнакам та юначкам, що, замість застарілого викладання предмету “Захист Вітчизни”, можна вчитися цікаво, весело і так, щоб точно здобувати сучасні знання.  Про майбутні змагання та багато іншого нам розповів голова ГО “Права молодь”, ветеран АТО, парамедик добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» Ярослав  Регей “Білас”.

29 вересня завершився військово-патріотичний табір “Бар’єр” і вже 11 жовтня готуєте мілітаристичні змагання. Все оперативно. Але з чого почалося, пригадуєш?

• Я був на війні. Приїжджали нові, “свіжі” бійці і постала проблема: перед тим, як їх відправляти на фронт, треба навчити надавати першу медичну допомогу і самому собі, і своїм побратимам. Госпітальєри, крім того, що надавали першу медичну допомогу на передовій, навчали нових членів Добровольчого українського корпусу надавати першу медичну допомогу. Тоді я вперше задумався над тим, щоб когось навчати. Згодом я повернувся з війни у Дрогобич. У той час я ще був в “Правому секторі”. Мені давали незрозумілі завдання когось чомусь навчати, але не було для того жодних засобів. Я не розумів, як можна навчати чомусь “з повітря”. Потім з’явився Віктор Кочерев (ред. ветеран АТО, інструктор табору “Бар’єр”, член ГО “Права Молодь”). Перший вишкіл ми зробили влітку 2015 року. Інколи буває, що, організовуючи нові навчання, я втрачаю мотивацію. Але коли Фейсбук підкидає мені ті давні фото, я бачу різницю між тим, що було, і тим, що маємо зараз. Тоді розумію, що чогось таки ми досягли. З 2016 року ми постійно робимо щонайменше два табори в рік.

Підраховували скільки заходів вже провели?

• Ні, не підраховували. Ми не державна структура, тому не звітуємо. Але розумію: найбільша проблема у цьому процесі – несистемність. Як ГО “Права молодь” ми можемо запустити процес і тримати його на плаву, але постійно є проблема з фінансуванням. Цього року, наприклад, в міської ради є фінансування, а наступного року цих грошей може не бути. Коли дитина приходить до нас на табір, а потім повертається до школи, у неї виникає дисонанс. На таборі дитина чула одне, а на уроках – зовсім інше. Авторитет вчителя завжди більший. З ним вони двічі на тиждень на уроках захисту Вітчизни та медицини, а з нами бачаться раз на рік, влітку. Чи залишаються якісь знання з того, що ми їх навчаємо? Не знаю. Я постійно наголошую дітям, які приходять до нас на табори, що уроки “Захисту Вітчизни” чи медицини у тому форматі, в якому це подається зараз в школі, – мертві. Вони не варті навіть того, щоб просто слухати, бо те, що там кажуть, важливе в перших класах, коли розповідають, як правильно переходити дорогу. Все, що вчать далі на цих предметах, –  це шкідливі знання. Вони вам не допоможуть, якщо щось трапиться. Зупинка кровотечі, опіки – це актуально не лише через війну, але також через ту статистику, яку всі знають і завжди до цього апелюють. У дорожньо-транспортних пригодах в Україні гине більше людей, ніж на війні з 2014 року. 

Якщо продовжувати говорити про актуальність, то війна не лише на Сході України. От до прикладу, в Швеції терористичних актів відбулося більше, ніж за весь час війни в Україні. В Європі курси першої медичної допомоги часто замовляють навіть для компаній. Вміння надавати першу медичну допомогу важливе не тільки пожежникам чи лікарям. Що більше людей вміє грамотно це зробити, то більше шансів вижити у постраждалих.

Нещодавно у вас завершився один з таборів – “Бар’єр”. На таборах Ти навчаєш тактичній медицині. У чому різниця, якщо порівнювати з першою медичною допомогою?

• Допомога в тактичній медицині надається за тактичним протоколом, який має бути прописаний в статуті солдата. Я навчаю лише тому, чого мене навчили західні інструктори. У статуті ЗСУ прописано, як має поводитися солдат. І там також має бути протокол першої медичної допомоги. У нас це не працює. Наприклад, маємо проблему 2014 року, коли Росія захоплювала військові частини. Була пряма загроза військовій частині і військовим, але чомусь солдати вирішили, що команда політиків з Києва набагато важливіша за цей документ (ред. Статут). За стандартами НАТО, є чітко прописані протоколи, і вони дають солдату знати, що робити в конкретний момент. Там це називають контрольований хаос. Тобто, військовий на передовій краще знає, що робити у критичній ситуації, ніж генерал, якого нема на місці. Солдат повинен діяти за протоколом, а потім відзвітувати за те, що він зробив. У нас солдат спостерігає  проблему, доповідає, а потім отримує дозвіл на ті чи інші дії. За той час проблема може зникнути або й знищити самого солдата. Я пояснюю дітям, як має бути, бо не можна просто запхати західний протокол в умови російсько-української гібридної війни, коли у нас будь-яка дія на передовій повинна спершу пройти через запит. Що більше дітей знатимуть, як поводитися і як повинно бути, то краще. В мене є ціль – виховати в Україні адекватну військову ментальність. 

У 2014 році в секторі, де я провів найбільше часу, в Пісках, такої проблеми, як “запит”, не було. Ми спершу робили, а потім звітували. Потім “Госпітальєри” зробили свій підрозділ в Луганській області. Саме тоді було домовлено про тимчасове перемир’я на цьому напрямі. Два різних сектори, різні командири і різна економіка війни.  В результаті, в один і той самий час ми ефективно знищували ворога на донецькому секторі, а на луганському було заборонено стріляти. Здається, одна і та ж війна, а правила різні.

Якщо згадати той час, коли Ти тільки потрапив на війну, то як оцінюєш свою військову підготовку тоді? Ти відчував себе впевнено?

• Ні, звичайно. І це одна з причин мотивації навчати. Ми все ще відправляємо на передову не підготовлених людей. Таке враження, ніби всім все одно. Кожен думає, що його дитини це не стосується, що його дитина відкупиться. У шкільних вчителів свої проблеми. У них відсутня матеріальна база і мала мотивація зарплатою. Написати сам проект на закупівлю мінімального інвентаря – це, насправді, просто для школи, але мотивації нема.

Тобто проводити уроки в школах на кращому рівні можливо, просто потрібно, щоб цього хотіли самі вчителі?

• Ну, наприклад, вчитель першої школи знаходить час і мотивацію цим займатися. Зрозуміло, що в Дрогобичі є багато вчителів, які за віком і ментальністю не підходять викладати “Захист Вітчизни”. Захист Вітчизни – це щось трохи більше, ніж зброя і медицина. Потрібно вміти вкласти розуміння, що українці там таке захищають і що це таке Батьківщина. Не люблю слово Вітчизна і не розумію його значення, але вже як назвали, так назвали. До всього, сам предмет все ще гендерно поділений. Хоча армія, ніби, зараз хайпить на цій темі, а в школах на “Захисті Вітчизни” дівчат і хлопців розділяють. А це – предмет, який має підготувати молодь до призову. Я вважаю, це не правильно.

Справді, хіба хлопцям не потрібна медицина, а дівчатам не потрібні навички стрільби? Це абсурдно. І, все-таки, ви з ГО “Права Молодь” зробили вже дуже багато проектів, спрямованих на військово-патріотичне виховання молоді. Табір “Бар’єр”, “Безпечна школа”, освітні заходи, мілітаристичні змагання – це все після повернення з війни. Що було найважчим у цьому процесі? 

• Найважчим після війни було зрозуміти, що тобі ніхто нічого не винен. На війні було все просто. Після повернення я навіть почав розуміти, що потрібно соціалізуватися до того, що потрібно заробляти гроші. На війні я не розумів такої проблеми, як відсутність коштів, – і коли був рядовим, і вже тоді, коли став командиром. Вирішити якісь матеріальні питання для свого загону – це було питання часу, а не питання грошей. Коли повертаєшся і починаєш займатися громадською діяльністю, замість того, щоб розвивати свої педагогічні навики, ти починаєш думати, де взяти гроші. Найскладніше було зрозуміти, що війна для всіх починається зі сходу. І ніхто не хотів вирішувати тих військових проблем вдома. Проблема військово-спортивного та національно-патріотичного виховання – це також частина нашої боротьби проти Росії. Її мусимо вести постійно і на всій території країни.
  

  Навчання для бійців територіальної оборони Дрогобича

Розмовляла Олена Юркевич