Українців за 30 років стало менше, хоча тривалість життя зросла. Ми навчилися виживати у різних економічних умовах – із затримкою зарплат у 1990-х, із кризою 2008-го, обвалом гривні у 2014-му.
Українці навчилися доволі швидко змінювати фах. Змінився й інститут сім’ї – громадяни пізніше одружуються, менше народжують і багато розлучаються. Змінилися соціальні ролі чоловіка та жінки і їхнє ставлення до дитини.
Ранні шлюби сьогодні – рідкість, а дітей народжують в середньому у 28 років.
Українців стало менше, але живемо ми довше
Населення в Україні скорочується набагато швидше, аніж в усьому світі. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України, за 30 років нас стало менше на 8 млн.
Насамперед на це вплинула перманентна економічна криза. Найбільше українців було на початку 1993 року – 52,2 млн, сьогодні – 41,6 млн.
– Те, що відбулося, це дуже стрімке скорочення населення. Мабуть, ніде у світі такого не було. За 30 років кількість населення скоротилася на 8 млн – це дуже багато, – каже старший науковий співробітник, член-кореспондент НАН України Олександр Гладун.
Вплинула і війна на Донбасі. Щоправда, масштаби впливу можна буде оцінити після проведення перепису населення. У 2014-2015 роках наклала свій відбиток масова міграція. Виїжджали у Російську Федерацію, Білорусь, Молдову та в усі прикордонні країни.
Тривалість життя українців сьогодні набагато менша, аніж у Європі. Хоча за роки незалежності почала потроху зростати.
– На початку 1960-х років в Україні була одна з найбільших тривалостей життя в Європі. Потім європейські країни пішли іншим шляхом і почали випереджати. А ми – пішли своїм. В той час життя людини, на жаль, не мало цінності. Будували комунізм за будь-яку ціну, себе не берегли, така була ідеологія. Зараз це змінюється, – зауважує науковець.
У 1991 році середня тривалість життя жінки була 74,2 роки, зараз приблизно 77. У чоловіків була 64,6, а зараз майже 67. У скандинавських країнах, наприклад, розрив між жіночим і чоловічим середнім віком – три роки, у нас – 10.
В Україні (у чоловіків) – ще й алкоголізм, стреси, паління, смертність у ДТП. На жаль, це створює статеві диспропорції у структурі населення. Є показник, який називається передчасна смертність (смертність у віці до 65 років) – він у нас становить 30%.
В Україні торік на 100 померлих було 48 народжених, зараз цей показник ще менший – приблизно 37 народжених на 100 померлих.
– Також впливає зміна репродуктивної поведінки. Середній вік жінки під час народження дитини – це приблизно 28 років. Первістка – трохи менше 26 років. Щоб природним шляхом зупинити скорочення населення, треба аби 10 жінок народжували 22 дитини, у нас зараз 10 жінок народжують 12 дітей. Тобто очевидно, що природним шляхом ситуацію не виправити. Репродуктивний вік підвищився на 3-3,5 роки, – каже Олександр Гладун.
За віковою структурою людей віком 60+ у нас зараз десь біля 24%, а дітей віком до 14 – приблизно 14-15%.
– Ці діти, які увійдуть у репродуктивний вік, теж народять менше. Це призводитиме до скорочення населення в усьому світі. В Україну будуть приїздити мігранти. Переважно азійські республіки, кавказькі республіки колишнього Радянського Союзу. Може, із Афганістану будуть біженці, частина людей з Африки також буде їхати. З розвинених країн до нас їхати не будуть, – наголошує Олександр Гладун.
Олександр додає: парадокс у тому, що чим кращою буде економічна ситуація в країні, тим більш привабливою вона буде для зовнішніх мігрантів. І з роками це призведе до зміни етнічного складу населення країни. Як це позначиться на житті українців – залежить від державної політики, від того, як працюватимуть із мігрантами.
Українці і сім’я. Пізні одруження, шлюбний договір, новий розподіл обов’язків
Українці суттєво змінили і своє ставлення до інституту сім’ї. На це вплинуло чимало чинників. І вони доволі комплексні. Насамперед завіса, яка впала після розвалу Радянського Союзу.
Радянські жінки були активними у громадському житті, в роботі, мали рівень освіти в середньому вищий, аніж чоловіки. Але разом із тим до початку 1990-х на жінку покладалася подвійна робота – робочі обов’язки і домашні.
Вся хатня робота та виховання дітей теж лягали на плечі жінок. І саме у роки незалежності постало питання про гендерну рівність не лише в освіті, правах, а й у сім’ї.
Ранні шлюби стали рідкістю. Коли у розвинених країнах вік шлюбу і дітонародження почав підвищуватися ще в 1970-х роках, то в Україні це почалося лише в 1990-х.
– Візьмемо першу половину 1990-х, приблизно у 10% шлюбів – наречена віком до 18 років, а кожен 5-й шлюб – це наречена віком до 20 років. А що таке ранній шлюб для жінки? Це раннє народження дитини. В результаті жінка отримувала неповноцінну освіту, а це стримувало процес її розвитку та самореалізації, – зауважує старша наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН Людмила Слюсар.
Людмила додає: із середини 1990-х років у нас вік шлюбу почав підвищуватися. Зараз у нас менше 1% шлюбів, де наречена віком до 18 років.
Водночас впливають на пізню народжуваність і економічні фактори. Сьогодні, коли запитують молодих людей, чому відкладається народження дитини, соціологи чують такі відповіді: житло, низька заробітна плата, відсутність інфраструктури для дітей дошкільного віку. Плюс накладаються загальносвітові тенденції.
За всі 30 років ставлення до інституту сім’ї змінилося. Перша зміна на офіційному рівні відбулася 2004 року, коли набув чинності новий сімейний кодекс (ухвалили його в 2002 році), у якому було чимало нових новел, розповідає адвокат, знавець сімейного права Світлана Савицька.
– Одна з нових новел, яка спочатку була не дуже позитивно прийнята, та, в де з’явилася норма про цивільний шлюб. З одного боку, покоління дорослих не сприймало це. З іншого – молоде покоління, яке вважало, що стосунки можуть бути вільними, сприйнялио цю норму позитивно.
У людей з’явився вибір: хочете захисту від держави щодо народження дитини, щодо поділу майна, щодо спадкування – це законний шлюб. Не хочете захисту від держави – можете проживати однією сім’єю без реєстрації. Хоча досі в нас немає єдиної суспільної думки щодо цивільного шлюбу, – наголошує Світлана Савицька.
За 30 років суспільство позбулося численних стереотипів і навішування ярликів щодо сімейних відносин.
– Ми не називаємо дітей, які народилися поза шлюбом або без шлюбу, байстрюками. Ми не називаємо жінок, які народжують дітей без чоловіків, гулящими. В деяких регіонах, де погляди більш традиційні, навішування ярликів ще існує. Але все ж наша молодь нас вчить, що вони можуть вільно проживати з чоловіком чи жінкою, не боячись суспільного осуду, – наголошує адвокатка.
Шлюбний договір теж був прописаний у сімейному кодексі 2002 року, але активно почав використовуватися з 2014-го, і сьогодні люди вже не жахаються, наголошує експерт, а запитують про нього і укладають.
– У сім’ях дуже змінилося ставлення до жінки та чоловіка. І чоловіки, і жінки справді відстоюють свою рівність у шлюбі, рівність батька і матері стосовно дитини. Жінка сьогодні жодним чином не поступається в соціальних сферах. Чоловіки ж зі свого боку хочуть показати нічим не поступаються в сімейних правовідносинах, вони хочуть доглядати за дітьми, – каже Світлана Савицька.
Світлана додає, що сьогодні в нас величезна кількість суперечок, де батьки-чоловіки відстоюють своє право на виховання дитини і на проживання дитини саме з батьком. Тут додається і те, що за останніми змінами і чоловік, і жінка мають право на декретну відпустку. Жінка хоче бути соціально активною, чоловік – виховувати дітей.
Якщо раніше розірвання шлюбу було лише в присутності чоловіка і жінки, то сьогодні суд розриває шлюб фактично без них, без виклику їх до суду, тобто доволі спрощена процедура.
– Інтереси дитини завжди преважають над інтересами батьків. Саме цим керуються в судах. Дитина є суб’єктом сімейних правовідносин, а не об’єктом, – зауважує юристка.
Шлюбів менше, бо зараз одружуються ті, хто народжений у 90-х роках. Тоді дітей народжувалося мало, тож і шлюбів сьогодні логічно менше. Розлучень багато. Кількість їх коливається, але все ж є тенденція до зниження.
– Основна прихована причина розірвання шлюбу протягом тривалого часу була саме нерівність у сім’ї. Сьогодні є тенденція до того, що сучасні жінка і чоловік розуміють: має бути рівність у розподілі обов’язків, – каже старша наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН Людмили Слюсар.
Вища освіта стала масовою
Що стосується забезпечення українців освітою – кількість установ середньої освіти за часи незалежності скоротилася, утім, як і кількість учнів. У 1992-1998 роках у школах було близько 7 млн учнів, а самих шкіл – близько 22 тис.
Після 2004 року і кількість установ освіти, і кількість учнів стали скорочуватися. Сьогодні в Україні дітей, які навчаються у закладах загальної середньої освіти 4,2 млн, а дошкільнят – 1,2 млн.
Вища освіта за період незалежності перестала бути чимось недосяжним. Запровадження саме контрактної форми навчання зробило вищу освіту доступною, хоч і наклало свій відбиток.
– Коли ми вийшли з Радянського Союзу освіта сприймалася як складнодоступне благо. До вищої освіти пускали не всіх. Відсоток тих, хто йшов в інститут, був набагато меншим, ніж тих, хто йде сьогодні в університети. З 90-ми, з 2000-ми зайшла ця масовізація, яка носить у першу чергу соціальний характер, – каже експерт з питань освіти Єгор Стадний.
Єгор додав, що вища освіта зараз сприймається як часоперебування, а не як засіб професійного зростання. Це не стосується всіх, але все ж це має місце.
Дохід та робота
В 90-ті роки 90% людей називали себе бідними. Ця тенденція зберігалася тривалий час, хоч статистичні дані за 90-ті роки виокремити дуже складно.
– Якщо ми говоримо про прожитковий мінімум, який затвердили в 2000-му році, то більше 80% станом на 2000-й рік мали доходи, нижчі за цей прожитковий мінімум. Можна сперечатися, скільки він відповідав чи не відповідав реаліям, формувався за пострадянськими підходами чи ні.
Але якщо ми говоримо, що більше 80% людей мали доходи, які не дотягували, то точно можна сказати, що в 90-ті роки більше половини населення однозначно перебували в стані виживання, – каже завідувачка відділу дослідження рівня життя Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України.
Вона доповнила, був 10-річний період обмежених фінансових можливостей. Рятувало те, що медицина в той час була більш-менш безоплатна. Це те, чого бракує сьогодні. Коли ми заходимо в економічну кризу, то ми боїмося побачити, що зріс відсоток людей, які не змогли забезпечити собі лікування через нестачу коштів.
Попри кризу та війну, сьогодні українці стали жити заможніше, хоч досі чималий відсоток – до 45% витрат – займає стаття на харчування.
З 2002 по 2008 роки був найкращий період економічних можливостей українців. Житло будувалося, зростала його вартість і його більше купували. Далі була криза 2013-2014 років. 2017-й рік дає зростання в усіх секторах.
З першого кварталу 2020 року починається зростання бідності і зщниження показників рівня життя. Згідно з даними Державної служби статистики, середня номінальна заробітна плата в Україні в лютому 2021 року зросла до 12 тис. 549 грн.
Рівень безробіття в 90-х роках зафіксувати складно. За даними Держстату, у 2000-му році безробіття було на рівні 12,4%, далі поступово зменшувався. Стрибки з погіршенням ситуації надалі були в 2009-му році, 20014-му та 2020-му.
За даними Мінекономіки, у серпні 2021 року кількість офіційно зареєстрованих безробітних склала 315 тис. осіб.
Цінності українців теж змінилися
За даними Інституту соціології НАН України, із 1991–2020 рр. приблизно однаково важливими для українців були і залишаються такі цінності, як міцне здоров’я, матеріальний добробут, сприятливі морально-психологічні стани в суспільстві, створення в суспільстві рівних можливостей для всіх, суспільне визнання.
А також міцна сім’я, благополуччя дітей, незалежність у справах, судженнях та вчинках.
А от цінності, які зростали у своїй значущості за 30 років, пов’язані з державною незалежністю України, демократичним розвитком країни, свободою слова, демократичним контролем рішень владних структур, підприємницькою ініціативою.
А також інтелектуальним розвитком, культурною компетентністю, цікавою роботою, соціальною рівністю, національно-культурним відродженням, участю у релігійному житті, участю у політичному житті.
Останнє 10-тиліття особливо посприяло мобілізації суспільства та розвитку його демократичних цінностей. Адже саме з 2011 по 2020 відбуваються надзвичайні події.
– І дійсно, Євромайдан, повалення режиму Януковича, позачергові президентські вибори, анексія Криму Росією, військова АТО проти сепаратистів на сході України, загибель малайзійського Боїнга, бойові зіткнення українських військових з частинами регулярної російської армії на території країни – все це не можна віднести до рядових, звичайних подій у житті українського суспільства, – зазначає головний науковий співробітник Інституту соціології Анатолій Ручка.
Джерело – ФАКТИ, Уніан
Стежте за новинами на Telegram-каналі: https://t.me/Vartonews
