У вівторок із мого рідного Дрогобича прийшла неймовірна вістка: міська рада не прийняла рішення про надання в оренду кримськотатарській ГО “Іхсан-Щирість” першого поверху нежитлового приміщення за адресою м.Дрогобич, вул. Лесі Українки, 21.
І в мене просто опустилися руки. Ну як на третьому році великої російської війни проти України пояснювати самоочевидні речі?
Я не маю сумніву, що для пояснення такого результату голосування будуть наведені “солідні” аргументи, які доведуть його неминучість. Але мене приголомшив такий факт: половина депутатів, які були присутні під час розгляду цього питання, не взяли участі в голосуванні. Якби це було двоє-троє, я би міг ще це зрозуміти. Але половина? Таких випадковостей не буває. Тому далі я хочу звернутися безпосередньо саме до цих депутатів міської ради.
Шановні народні обранці!
Я не знаю, що спонукало кожного з вас не брати участь у голосуванні, але на вас лягає тепер велика відповідальність. Мені важко навіть уявити, що прийняте рішення буде затверджене остаточно. У вас великий досвід, як можна уневажнити його. Врешті-решт, ви можете написати заяву і відкликати своє рішення не брати участі в голосуванні. Якщо я правильно розумію процедуру, це змусить міську раду винести це питання на повторне голосування.
Але прошу вас: не беріть гріх на душу! Кожна людина живе принаймні на трьох рівнях свого обов’язку: вона відповідальна за долю своєї сім’ї, своєї Батьківщини і своєї душі, яка постане колись перед Богом. І на кожному з них треба не помилитися.
Війна вигнала зі своїх домівок багатьох осіб, і, прийнявши частину їх, дрогобичани змушені були чимось пожертвувати. Велика дяка їм за це. Але чи нам, українцям, які так рясно розсіяні вигнанцями по всій землі, забути біблійний наказ не кривдити іншого вигнанця? Кримські татари не просять вас відмовитись від свого – вони просять передати їм в оренду те, що стоїть пусткою. Отже, якщо чиїсь інтереси це прохання зачепило, то лише того, хто накинув на те місце своє корисливе око. Тому не чиніть несправедливості й не дійте на догоду корисливим!
Патріотичний рівень також очевидний: українців і кримських татар поєднала ця триклята війна. Ми маємо спільного ворога, і кожне непорозуміння між нашими народами – це розкішний подарунок цьому ворогові. Так, ми різні: у нас різні релігії¸ різні звичаї, які часом викликають тертя. Але наше побратимство з кримськими татарами освячене кров’ю жертв цієї війни. І майбутні стосунки між нашими народами закладаються сьогодні – в тому числі й вами. Не помиліться й тут!
Нарешті про Небо. Хай простить мене Господь, але не можу стриматись від однієї ризикованої метафори. Напевно, кожен із нас бачив, як виглядають солдати на радарах у дронів. Маленькі фігурки бігають, метушаться, ховаються – але на радарі їх видно прекрасно. Так-от, у Бога “радари” значно досконаліші і чутливіші. Наша метушня і наші “хованки”, за якими стоїть гріх, – у Нього як на долоні. Тому прошу вас, шановні депутати: хоч якими мотивами ви керувалися, змініть своє рішення!
І хай Дрогобич не зазнає великої ганьби!
Мирослав Маринович
