Тема Великодня присутня у творчості багатьох українських художників, серед яких — Костянтин Трутовський, Микола Пимоненко, Іван Труш, Ярослав Пстрак, Олена Кульчицька, Юрій Павлович, Віктор Зарецький тощо. Вони показали, як виглядали українці у цей святковий день, як люди готували свої великодні кошики та як розважались.
Жанрові картини художника Костянтина Трутовського (1826-1893 рр.) виконані з високою етнографічною точністю. Дивлячись на картину «Великдень в Україні», ми можемо побачити як українці проводять свято у другій половині ХІХ ст.: люди, однозначно вже прийшли із церкви та посиділи за святковим столом; тепер же вони відпочивають, спілкуються, грають крашанками у «набитки». Біля хати зображено хлопця, який готує скрипку до гри. Отже, веселощі будуть мати продовження.
Варто зауважити, що всі у святковому та чистому вбранні. Дійсно, на Великдень українці діставали зі скринь найкращу одежу. Якщо до Різдва традиційно треба було справити сорочку, то на Великдень – це були чоботи і коралі.
Цей момент також підкреслює у своїх роботах видатний майстер побутового жанру Микола Пимоненко (1862-1912 рр.). У картині «Пасхальна заутреня» бачимо, як люди очікують на освячення пасок. Для всіх у церкві навіть не вистачає місця, тому частина стоїть на подвір’ї. Художник показує нам маленьких дітей у традиційному святковому вбранні. Дівчата підготували до свята якнайкращі вінки, а молодиці одягли білосніжні та довгі намітки.
Ще однією цікавою особливістю картини є «великодні кошики» українців. Точніше, тут ми бачимо зовсім не кошик, а його вміст, який лежить просто на вишитому рушнику або у ночвах. Дійсно, так робили на території центральної України. Великодній кошик чи ночви зі смакотою зав’язували у хустку або покривало. Крім того, зауважимо, що самі паски у людей практично однакової форми та оздоблення. Взагалі ж, паску у деяких регіонах прикрашали так само, як коровай, а не покривали її глазур’ю та кольоровими посипками. Ця традиція з’явилась значно пізніше.
Великдень українці вшановували не просто як важливу релігійну подію, але й як час весняного пробудження природи. Люди часто сходилися на масове святкування, яке відбувалося за традицією на подвір’ї коло церкви. Ці гуляння називалися гаївками, гагілками, ягілками тощо. Українці вітали один одного та обмінювались крашанками або писанками, а діти та молодь грали у великодні ігри та забави. Таку традицію можемо побачити у картинах Івана Труша (1869-1941 рр.) – живописця-імпресіоніста з Галичини.
Зважаючи на складні обставини, святкування релігійних свят в Україні під час російсько-української війни набуває особливого значення. По-перше, це момент збереження національної ідентичності та культурної спадщини. В ці непрості часи люди згуртовуються навколо своїх традицій, що сприяє почуттю єдності та самоідентифікації.
А по-друге, святкування релігійних свят може стати джерелом моральної підтримки та надії. У період військових дій, віра та молитви можуть надати людям внутрішню силу і віру у краще майбутнє.
Не слід забувати традиції, які зберігалися нашими предками протягом століть. Святкуємо Великдень разом!
Христина Гасендич
