Коли ми думаємо про символи міста, то серед них буде, зокрема, сіль та дрогобицька ковбаса. До того ряду додасться і цибуля, яку полюбляли тут вирощувати. Через що виникла одна з локальних назв мешканців як «цибульники». Хто ж вони такі?
У 1884 році у часописі «Мандрівник» (Wędrowiec) писали1, що мешканці Дрогобича в основному займаються рільництвом, переважно вирощуванням цибулі.
«У книжці Мартіна Поллака «До Галичини» сказано, що до того, як у Дрогобичі та Бориславі почали видобувати нафту, ці краї були знані цибулею. І називали їх краями галицьких цибулярів»2. // зі статті Марії Марковської, журналістка, УП.Життя
Цибульник, в контексті Дрогобича, має аж два головні визначення: мешканець вулиці Стрийської, яка є головною артерією давнього Задвірного передмістя або ж мешканець того передмістя. Також «цибульник» ніс і зневажливу форму, якою могли позначати недалеку особу; людину, яка опирається сучасному поступу або робить дурниці, тощо. Це фіксує, зокрема спорадично періодика австрійського періоду, спогади й не тільки.
А як самі дрогобичани трактують слово «цибульники»?
Також вирішив опитати кількох знайомих дрогобичан, які, зокрема мають саме дрогобицьке коріння чи пам’ятають тих старих дрогобичан та їх розповіді, як вони визначають для себе те слово «цибульник».
Леся Яворська: «Завжди думала, що цибульники, це всі, хто живе на Стрийській. Але буквально вчора старша пані мені пояснила, що цибульники жили тільки між вулицями Грушевського та Стрийською. Виходить, що тільки ліва сторона вулиці, якщо йти з центру міста. До речі, варто згадати і місцеву страву – цибульники».
Леся Пашко: «Це мешканці Стрийської. Ріка розливалася і намулом здобрювала ґрунт на городах і родився добрий врожай цибулі. В інших місцях такого не було. Окрім того, через добрий врожай цибулі, частину можна було продати, а з частини робили різні страви. Дуже багато».
Анатолій Рубан розповів, що це саме «мешканці вулиці Стрийської й їх основне заняття на весні збувати щойно вирощену цибулю. Правда, вони її збували цілий рік, але весною, це відчувалось сильніше».
Григорій Сивохіп розповів, що «в мене багато колег зі Стрийської, де жили цибульники, люди, що займалися городництвом і які вирощували на обширних полях не тільки цибулю.»
Степан Угрин (1938 р.н., походить із Завіжного), розповів, що «а на Франка люди ще називалися «росольниками», а цибульники просто більш знамениті. Вони були добрі городники. І при Стрийській було багато полів».
Історик Ярослав Грицак у публікації «Між семітизмом й антисемітизмом: Іван Франко та єврейське питання» подає, що Дрогобич мав «репутацію столиці «галицьких цибулярів» – зневажливої клички галицьких євреїв». Це пояснення взагалі здивує дрогобичанина.
Правда, у примітці до цього факту дослідник пише, що «Етимологія цього образу не цілком зрозуміла. Мартин Полак подає наївно-романтичне пояснення, що в Дрогобичі росла найсмачніша цибуля… Швидше всього цей образ відображав загально поширену серед східно-європейських народів насмішку над єврейськими ласощами, серед яких головне місце посідає нібито цибуля і часник. Франко фіксував поширення цього образу серед галицьких русинів у своїй збірці народних приповідок… З іншого боку, у цій збірці Франко подає інший образ «дрогобицьких цибулярів» – зневажливої назви, котрим обзивали християнське населення Дрогобича, що торгувало цибулею у промисловому Бориславі». А ось дрогобицький історик Богдан Лазорак пише3, що через загальну культурну та економічну «відсталість» жителів Задвірного передмістя часто називали цибульниками.
Дехто ще уточнює та мені додає, що цибульники, це мешканці саме лівої сторони вулиці Стрийської (і на північ від неї), яка є південною частиною Задвірного передмістя, яке обіймало площу північно-східної частини Дрогобича. До того ж колись більшість людей передмістя жили якраз при тій вулиці, а за їхніми будинками на північ йшли понад два кілометра довжиною смуги полів аж до самих Рихтич.
Тут жили та мали у власності поля (станом на 1853) такі роди як: Снятинські, Флюнти, Коцюби, Маки, Захарки, Валігури, Татарські, Хомичі, Войтовичі, Гавдяки, Шипайли, Лесківи, Німиловичі, Пєховичі, Олексини, Мельницькі, Валаги, Лободичі, Губицькі, Ясеницькі, Колпецькі, Білки, Модрицькі, Коссаки, Низові, Паски, Граби, Бориси, Коцки, Крайчики, Дякуни, Ґвоздецькі, Круглики, Гарасими, Барановичі, Стегмани, Свірняки, Клими, тощо.
Права сторона, вулиці, зокрема будинки, які колись стояли на місці території 4 школи, це, згідно списку власників та кадастрового плану за 1853 рік, вже була Війтівська Гора.
До того ж у 2015 році, в рамках святкування Дня міста, у Дрогобичі відбувся навіть фестиваль «Дрогобицький цибульник», як данина традиції, де частували мешканців та гостей смачними цибульними стравами. До слова, в місті навіть виношували ідею спорудити пам’ятник цибулі. А тодішній очільник Дрогобича Микола Гук у 2009 розповів в одному з коментарів, що «сказав про це напівжартома» і що: «Недарма жителів вулиці Стрийська досі кличуть цибульниками. Раніше там засівали цим овочем великі поля».
Степан Шухевич, двоюрідний вуйко Романа Шухевича, який працював у Дрогобичі суддею та адвокатом на поч. ХХ ст. також згадує наших цибульників, а, точніше, «цибулярів»:
«Дрогобич був знаний не тільки з того, що в його околиці були найбільші в Австро-Угорщині джерела нафтової ропи, але також з того, що дрогобицькі міщани садили багато цибулі, і для того дрогобицьких міщан називано «дрогобицькі цибулярі», так само як міщан з Тернополя прозвано «тернопільські кавуни» («Моє життя. Спогади». Лондон, 1991. с.212.).
Правда, Шухевич ще додає та називає у своїх спогадах наших мешканців «тупоумними»: «Дрогобицькі міщани чи передміщани були ще знані зі своєї тупоумности, яку мали завдячувати своїм родичам, котрі годували малих дітей виваром з недоспілих маківок, щоб діти довго, твердо та спокійно спали, а тим часом родичі могли йти до роботи, на торг тощо. Коли я їхав до Дрогобича, я вже знав про ці прикмети дрогобицьких передміщан, бо про це розповідали мої товариші – дрогобицькі судді».
Не обійшов своєю увагою «цибульну тема» й Іван Франко, якого вже згадували. Так у «У столярні» він про Дрогобич пише, що, зокрема цибуля, це головне джерело доходу на Лішнянськім, Задвірнім та Зварицькім передмістях та згадує їх виговір.
«Тут уперве я пізнав вартість грошей як джерела різних приємностей. Ясько вчив мене промінювати гроші на цукерки, яблука, горіхи, оповідав про різні способи, як у місті заробляють і пускають гроші, характеризував заробітки жебраків, водоносів, шматярів та кістярів, перекупок, садівників і різних категорій того дрібного зарібного люду, що заселював промислову частину Дрогобича, розложену довкола бориславського та трускавецького тракту, Солоного Ставка та жупи. Тут не було ані просторих садів, ані огородів, засаджених цибулею, капустою, бараболею та огірками, що творять головне джерело доходу на Лішнянськім, Задвірнім та Зварицькім передмістях. Тамошніх людей, напіврільників, а напівміщан, тутешні ремісники підіймали на сміх, називали цибулярами, передражнювали їх м’який виговір:
– Цоловіце, цоловіце, мозе, купите цибулецки!»
У «Похвала Дрогобичу» (1882), Франко цибулярів згадує аж двічі: «І хоч дрогобицькі самі/Тож лепські горожане, / Цибулярі і зваричі, – / Все ж місто їх мало знане.», та «О городе цибулярів/На поступ запопадний, /Де що різник, то розбійник».
Краєзнавець Роман Пастух на сторінках своєї книги «Вулицями старого Дрогобича» згадує навіть одну «цибулясту тему» (с.26), де за розпорпану цибулю у нас були готові навіть судитися. Річ йшла про те, як до судді прийшла одна жінка і «поскаржилася, що сусідський когут порозгрібав цибулю. Суддя, вислухавши відповідачку, сказав: «Нікотра з вас не є винною, винен когут. Я засуджую його на два тижні криміналу…». Краєзнавець резюмує, що «зрозуміли жінки свій нерозумний вчинок та й помирились».
А що цікаве про «цибульників» знаєте та можете розповісти саме Ви? Пишіть, правте та коментуйте!
Олег Стецюк
1 Wędrowiec nr 22 1884 s.1. https://polona.pl/item/wedrowiec-r-22-nr-2-10-stycznia-1884,MTQ2MjQ3NTQ/0/#info:metadata
2 Пані Стефа – про галицьку кухню, смакові спогади та ритуали. // https://life.pravda.com.ua/society/2018/08/12/232637/
3 Див. Лазорак Б. Два епізоди про модернізацію “Австрійського Дрогобича”: старі вулиці “по-новому” і “не провінційна мрія” про трамвай (1901, 1909 – 1914 рр.) / Б. Лазорак // Актуальні питання гуманітарних наук. – 2014. – Вип. 8. – С. 37.
