Віра Меньок: У культурно-мистецькому просторі і Дрогобича, й України Шульц присутній. Він сюди нарешті повернувся…

– Так, звісно, надто багато змінилося від 1992 року. Я погоджуюся, що тоді сталося повернення, але фраґментарне повернення. Це був разовий проєкт. Один разу відбулася зустріч, один раз – молитва. Ініціатива належала благословенної пам’яти професорові Владиславу Панасу, який реалізував її спільно з Ґжеґожем Жепецьким, Анджеєм Тищиком і осередком «Тетатр NN – Брама Ґродзька». Мене, на жаль, жаль тоді не було: я була в аспірантурі в Донецьку. І після того щонайменше десять років  тривала павза. Наступна така зустріч екуменічна на місці загибелі письменника, на якій були присутні декілька осіб на чолі з тодішнім Генеральним Консулом РП у Львові Кшиштофом Савіцьким, нашим великим другом, відбулася 2001 року.

– Але ж 1992 року відбулася й міжнародна наукова конференція, присвячена «дрогобицькому самітникові»?

– Так, але тим не менше то була одноразова акція. Власне мені йдеться про один суттєвий момент: була й забули. Знову забули на наступні десять років, і лише від 2001 року ми почали з чоловіком (Ігорем Меньком, 1973–2005 – Ред.) розвивати тему Шульца глибше і ширше.

2001 року відбулася міжнародна конференція, присвячена письменникові, організована щойно тоді створеним полоністичним науково-інформаційним центром (сьогодні ця інституція носить ім’я свого першого директора Ігоря Менька – Ред.). 2003-го ми відкрили в університеті кімнату-музей Бруно Шульца й одночасно провели конференцію «Шульц і Україна», на якій благословенної пам’яти Владислав Панас виголосив свій культовий текст «Бруно Шульц або Інтриґа нескінчкенности”.

А від 2004 року до сьогодні що два роки відбувається циклічна подія -Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца в Дрогобичі. Вона щоразу розширюється, її архітектоніка розбудовується. Це подія багатогранна – і мистецька, й літературна, й шульцознавча.

Для мене, як для людини, яка займається творчістю Шульца й для мене, як для українки, важливим передовсім є саме той контекст, про який ти запитуєш – культурно-мистецький, літературний простір України. Чи з’явився в ньому Шульц? Так, з’явився. І – мушу це підкреслити – з’явився завдяки Фестивалеві та нашим ініціативам, які спрямовані на український контекст зокрема.

Фестиваль не є десантом закордонних дослідників Шульца, літераторів, мистців, адже це – український фестиваль.

2012 року опубліковано новий повний переклад, здійснений Юрієм Андруховичем, всього корпусу літературних текстів Шульца. Це – перший вагомий результат того, про що ми говоримо, – українського сприйняття Шульца.

І саме тоді, 2012 року, то був П’ятий Фестиваль, відбулася широка публічна дискусія найважливіших українських письменників, які розмовляли про те, чи потрібний нам Шульц, тобто, чи він є наш. Й учасники дискусії дійшли висновку, що Шульц потрібний Україні. Про це говорили Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Іван Малкович, Олександр Бойченко, Андрій Любка, Василь Махно, Таня Малярчук, Андрій Бондар, Наталка Сняданко…

І зараз можу ствердити, що на сьогодні українська рецепція Бруно Шульца існує, вона розвивається, зацікавленість постаттю Бруно Шульца та його творчістю зростає і, якщо говорити про контекст Дрогобича, сюди також Шульц повернувся. Нам з Ігорем, коли ми замислювали Фестиваль, йшлося передовсім про те, щоб повернути Шульцові його місце, яке він втратив, а Дрогобичеві повернути Шульца. Бо й місце, й мистець заслуговують на це обопільно. Тож у культурно-мистецькому просторі і Дрогобича, й України Шульц присутній. Він сюди нарешті повернувся.

Два роки тому у «Видавництві 21» вийшов мій український переклад книжки Аґати Тушинської «Наречена Шульца», й ця книжка на Львівському Букфорумі отримала нагороду в номінації «Біографії». Це теж є знаком того, що інтелектуальний, культурно-мистецький  простір України знає про Шульца, хоче про нього довідатись більше й водночас належно оцінює присутність Шульца в цьому контексті.

Можна наводити багато інших прикладів, які свідчитимуть про те, що Шульц є в Україні, але думаю, що того, про що сказала, достатньо.

– Твої зацікавлення в філології довший час були далекі від полоністики й Шульца зокрема. Відколи змінилися пріоритети й чому ти пов’язала себе саме з Шульцом?

– Завдяки Маркові Яковичу Гольбергу, моєму вчителеві й духовному наставникові, я свого часу зайнялася польською літературою. Це був початок 90-х, тож шмат часу маю вже позаду. Це було в такий спосіб, що я мала вести заняття з історії польської літератури ХХ сторіччя для студентів українсько-польського відділення. І саме тоді я прочитала Шульца в ориґіналі. Перед тим я читала його в перекладі Івана Гнатюка, який не надто мені сподобався. Довідалась же про Шульца вперше, якщо пам’ятаєш, наприкінці 80-х саме від тебе. Саме ти розповідав, що жив у нашому місті такий чоловік, тут творив і загинув трагічно. Отже прочитала в часописі «Жовтень» за 1989 рік першу частину прозової дилогії Шульца «Цинамонові крамниці». Пізніше пан Альфред Шраєр розповідав, як Гнатюк приходив до нього з проханням про переклад листа, якого він отримав з Польщі. Й пан Альфред був подивований: «Як так, пане Іване, ви перекладали Шульца, а тут маєте проблеми з перекладом звичайнісінького листа?». На це Іван Гнатюк відповів, що коли він перекладав Шульца, в нього було натхнення. Я часто переповідаю цю історію, бо це для мене якійсь бароковий парадокс.  Пізніше був цікавий переклад Андрія Шкраб’юка, відтак ще декілька творів Шульца зробили інші перекладачі. Але справді літературним перекладом українською мовою, перекладом, який читається українцем не залежно від того, чи цей українець мешкає в Івано-Франківську чи у Львові чи в Дніпрі, є переклад Юрія Андруховича.

– А що, крім Шульца, є серед твоїх зацікавлень у польській літературі?

– Цікавим для мене віддавна, від власне 90-х років, є поезія Яна Лєхоня. Також творчість уродженця Дрогобича Казімєжа Вєжинського. Якщо говорити про сучасність, то цікавить мене проза Анджея Стасюка, творчість Яцека Денеля, Войцеха Кучока, Ольги Токарчук…

– 2002 року ви з чоловіком створили в університеті полоністичний науково-інформаційний центр. Скажи кілька слів про Центр сьогоднішній. Чим займається він і якими є основні напрями діяльности?

– Головною ідеєю, коли створювали нашу інституцію, було розвивати полоністичні студії в Дрогобицькому університеті. І це сьогодні є, полоністика широко представлена на різних факультетах і в різноманітних формах.

Другим напрямом від початку нашої діяльности був Шульц. Це – дослідження, видавничі проекти, будь-які інші шульцівські проєкти, наукові та культурно-мистецькі, які б промували постать і творчість письменника в Україні.

Також займаємося обміном студентів, реалізовуємо спільні проєкти, в тім числі ґрантові та стипендійні.

Звісно ж, що Фестиваль Бруно Шульца є основним нашим проєктом.

– А Фонд, який ти створила нещодавно?

– Благодійний фонд «Музей та Фестиваль Бруно Шульца», створений декілька років тому, є своєрідним організмом, який дозволяє існувати Фестивалеві і розвиватися та існувати передовсім з огляду на фінансування. Ми маємо можливість ґенерувати кошти і їх використовувати не лише на Шульца, адже статут Фонду це дозволяє. Але першопричина появи й реєстрації нашого Фонду – запевнити існування Фестивалю Шульца. Є польський співорганізатор Шульцфесту – Товариство Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца з Любліна, який також налаштований на те, щоби розвивати Фестиваль, щоб він тривав і щоб він зберігав свій статус події незалежної і в певному сенсі авторської.

Власне для цього дві позаурядові організації –  українська та польська – налаштовані на генерування можливостей для того, щоби Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца в Дрогобичі розвивався.

– Останнім часом ти активно працюєш у царині перекладу. Чому додався ще й цей вид діяльности й чим є для тебе переклад?

– Знову ж таки: все через Шульца. І все для нього. Так воно почалося, бо я вже віддавна перекладаю. Переважно шульцознавчі тексти. Вже багато років тому переклала два основні тексти Владислава Панаса  – «Віллу Б’янки. Малий дрогобицький путівник для приятелів» і «Бруно Шульц або Інтриґа нескінченности».  Це було для мене дуже важливо.

Паралельно, коли Юрій Андрухович працював над перекладом художніх текстів Шульца, Андрій Павлишин перекладав його епістолярій, а я взялася за переклад його філософсько-теоретичних статей і літературно-критичних рецензій.

Це мій великий здобуток, який надто багато для мене важить, –  переклад літературно-критичних нарисів Бруно Шульца.

Серед найбільших моїх перекладацьких праць – книга, яку я вже згадувала: «Наречена Шульца й Аґати Тушинської. Я неабияк задоволена, що мені вдалося це зробити, адже це книжка, яка дає можливість пересічному читачеві, який хоче більше довідатися про Шульца, зробити це завдяки книжці Тушинської. Не вникаючи в якісь глибші шульцознавчі студії.

Це дуже драматична книга про життя і про смерть, про любов і про смерть, про контекст літературно-мистецький Варшави 30-х років минулого сторіччя, Дрогобича, Парижа, Закопаного. Тобто тут багато є контекстів, дуже багато назв, літературного дискурсу, що спонукало мене зробити чимало приміток до книжки, яких немає в ориґіналі, але які я зробила спеціально для українського читача, який не зобов’язаний знати ті речі, як зі шкільної лави знає польський читач.

І останній наш здобуток фестивальний – це великий подвійний номер одного з найпрестижніших  польських наукових часописів у просторі гуманітаристики «Контексти», присвячений Фестивалеві Шульца, з підзаголовком «Планета Шульц». Планета на ім’я Шульц. На тій «Планеті» є і твій текст, і текст Марка Яковича Гольберга. Ця Планета більша, ніж тільки Фестиваль, адже показує результати, зокрема наукові, минулого Фестивалю 2018-го року, а також показує ретроспекції усіх попередніх едицій і оточення цієї Планети.

Дуже сильним є тут акцент власне український, це також спонукало мене до перекладу, бо багато в часописі є текстів українських авторів. Я переклала їх польською мовою.

Окрім цього, нещодавно ми видали четвертий том «Acta Schulziana» – двомовне видання, що пов’язане не стільки з Фестивалем, скільки з щорічним проєктом «Друга осінь», який відбувається 19–20 листопада в роковини трагічної загибелі Шульца і який завжди розпочинає екуменічна молитва. В ці дні теж відбуваються різноманітні зустрічі та літературно-мистецькі заходи. І власне ініційована 2015 року Ґжеґожем Юзефчуком, художнім директором Фестивалю, «Acta Schulziana»  пов’язана з цією подією і з кімнатою-музеєм Бруно Шульца.

Отже виданий до минулорічної «Другої осені» том має назву «Бруно Шульц у поезії. Відкрита антологія». Це – антологія, яка містить понад 80 поезій, пов’язаних із Шульцом. Це існування, життя Шульца в поезії – і в польській, і в українській, і в німецькій, і у французькій, білоруській, чеській, російській, хорватській… Це – відкрита антологія, бо ж видруковано лише частинку поетичних текстів, присвячених дрогобицькому мистцеві, авторів різних поколінь, починаючи від учня Шульца Анджея Хцюка і завершуючи найновішими поетичними спробами сучасних польських авторів. Я також декілька віршів для цієї антології переклала. Також на наше прохання низку віршів переклала київська поетка та перекладачка Наталія Бельченко, також є переклади Андрія Любки, Остапа Сливинського та Сергія Жадана, який спеціально для цього тому переклав вірш Тадеуша Ружевича «В світлі ламп мерехких».

– Нещодавно ти отримала нагороду Форуму «Європа-Україна» «Європейські Карпати спільних цінностей». Скажи декілька слів про це.

– Спільну нагороду отримують поляки та українці. Цього року розділили її я і професор з Польщі, Директор Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі Станіслав Стемпєнь. Йдеться про творення спільних цінностей, і у випадку Шульца для мене найбільшою цінністю є пам’ять про культурну спадщину, про багатокультурність, яка не повинна бути стертою.

Це – нагорода більше для Шульца і для того, що він в собі має: ту величезну творчу енергію, з якої черпають натхнення і літератори, і науковці, і мистці театру й візуального мистецтва, музики. Це – нагорода для нього і для Фестивалю, як для події, що йому присвячена. Водночас це також можливість привернути увагу до цієї події, польський урядових інституцій зокрема. Адже це єдина подія, присвячена Шульцові, яка відбувається в Україні й має циклічний характер, яка має вже свою історію і великі здобутки. І, зрештою, не має аналогів у світі. І я тут не є важливою персоною, важливим є Шульц і те, що відбувається для нього та заради нього в Дрогобичі.

 

– Ну якщо вже говоримо про найбільш знакову літературну-мистецьку подію в Дрогобичі, мабуть варто торкнутися теми цьогорічної,  дев’ятої вже, едиції Шульцівського фестивалю, який відбуватиметься на початку червня. Знаю, що ти любиш багато що тримати в таємниці, прагнеш, щоб зберігалася інтриґа, та все ж скажи про найбільш цікаве з програми Фестивалю, й чи приїде, як заповідалося, Нобелівська лавреатка Ольга Токарчук?

– На жаль, – ні. Я теж сподівалася, що Ольга Токарчук дотримається попередніх домовленостей, обіцянки, що приїде. Але склалося інакше. Та мусимо зрозуміти зміни, що відбулися в її житті й вельми щільний графік її поїздок та зустрічей. Вона в Україні буде цьогоріч лише раз – на Львівському Букфорумі. Натомість очікуємо, що нинішній Фестиваль відбуватиметься під патронатом Ольги Токарчук.

Що ж до інтриґи, зазначу, що днями на інтернет-сторінці, а також на сторінці у мережі «Фейсбук» люблінського Товариства «Фестиваль Бруно Шульца», польського співорганізатора, вже оприлюднено досить широкий анонс, вказано, хто буде гостями й учасниками тощо.

Отже, очікуємо Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Оксану Луцишину, Наталію Бельченко, Андрія Любку, інших важливих письменників українських.

Вперше завітає до Дрогобича Анджей Стасюк, одна з найважливіших постатей в літературі нинішньої Польщі. Також уперше приїде до нас Яцек Денель, надзвичайно цікавий письменник, поет, перекладач молодшої ґенерації, який наголошує, що його творчість міцно пов’язана з Шульцом, його уявою. Це добре видно в оповіданнях і романах цього письменника. Візьме участь у Фестивалі Яцек Подсядло, який уже став великим другом Фестивалю. Буде на Фестивалі відомий поет і перекладач, голова польського ПЕНу Адам Поморський.  Приїде Ришард Криницький. Він разом з Сергієм Жаданом виголосять інавґураційні лекції.

Нагадаю: минулоріч інавґураційну лекцію виголосив Адам Заґаєвський, представник тієї самої ґенерації, що й Ришард Криницький. Це два з найбільших польських поетів старшого покоління.

Очікуємо театр з Угорщини з виставою «Серпень», за мотивами Шульца, чекаємо на Молодий театр з  Києва з… шекспірівським спектаклем…

Але все залежатиме від дофінансування. Це має з’ясуватися до кінця березня. Тому інші, надзвичайно цікаві, пропозиції, які маємо, не оприсутнюю наразі. Адже невідомо, чи це вдасться.

Конференція шульцознавча, яка є стабільним і традиційним елементом Фестивалю, відбудеться цього разу в формі дискусійних панелей під назвою «Бруно Шульц. Материзна уяви». Буде кілька тематичних панелей: «Тіло, дитинство», «Духовні досвіди», «Простори, акустика», «Слово, мітизації», «Образи, візії», «Смерть, життя». Будуть модератори, будуть панелісти, й буде це вже інша форма – не заслуховування рефератів і доповідей, а живих шульцознавчих дискусій провідних шульцознавці Польщі й багатьох інших країн.

Я, до речі, склала заявку до грантової конкурсної програми Українського культурного фонду до програми «Знакові події», але конкуренція надзвичайно велика, натомість бюджет цієї програми дуже маленький, тому й шанси наші теж невеликі, але сподіватимемося, що раптом нам поталанить. А це було би чудово, адже всі попередні рази дофінансування надходило головно з польських урядових джерел. А для мене особисто було би дуже важливо, щоби Україна теж взяла участь у дофінансуванні цієї знакової події.

– Дякую тобі за розмову й бажаю успішного Фестивалю.

Довідка:

Віра Меньок – кандидатка філологічних наук, доцентка катедри світової літератури ДДПУ імені Франка. Літературознавиця, перекладачка, теоретикиня літератури, культурологиня.

1994 року захистила кандидатську дисертацію на тему «Жанрово-стильова своєрідність поеми в літературі ХХ століття (на матеріалі творчості Марини Цвєтаєвої, Юрія Клена, Федеріко Ґарсії Лорки)». Автор більше 100 наукових праць. Стажувалася у Краківському Яґеллонському університеті на катедрі історії польської літератури ХХ століття (2001, 2003) та Львівському національному університеті на катедрі теорії літератури (2009).

Наукова редакторка циклу збірників з матеріалами Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі та інших колективних наукових видань.

Від 2005 року – керівниця Полоністичного науково-інформаційного центру імені Ігоря Менька Дрогобицького університету; від 2006 року директорка Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі. Тричі стипендіатка програми «Gaude Polonia» Міністра Культури та Національної Спадщини РП (2006, 2008, 2012), відзначена нагородою Капітули львівського незалежного часопису «Ї» (2009), почесною нагородою «Заслужена для польської культури» Міністра Культури та Національної Спадщини РП (2012) та польською нагородою «Карпатська Європа спільних вартостей».

Сфера наукових зацікавлень: теорія інтерпретації та герменевтика літературного тексту; теорія літературної рецепції; проблеми інтенцій автора та інтенціональности тексту; дослідження літературної творчости Бруно Шульца; дослідження польської літератури ХХ століття.

Розмовляв ЛЕОНІД ГОЛЬБЕРГ

Джерело – Майдан