Марина Шквиря
Марина Шквиря, голова ГО “Вело Дрогобич” та велоактивістка, разом з друзями нещодавно повернулися з польського міста Легниці, яке є містом-побратимом Дрогобича вже понад 20 років. На запрошення мерії та тамтешньої велоорганізації ГО “Ekorama-Legnica” (Stowarzyszenie Turystyki Rowerowej Ekorama-Legnica) дрогобицька велоспільнота ділилася власним та позичала досвід сусідів. Що з того важливо для нашого міста, про “Вело Дрогобич” і мотивацію самої Марини – читайте у цій розмові.
- Марино, знаю, що ви добиралися до Легниці, а це 670 км, своїми велосипедами. Така мандрівка, на перший погляд, видається нелегкою.
- Так, наше добирання може здатись дещо екстримальним, бо ми вирішили поїхати “своїм ходом”. Залишати велосипед вдома нам пропонували, бо, звісно, на місці можна взяти на прокат. Але свій велосипед – це набагато комфортніше. Тим паче, що ми за день в Легниці проїжджали велосипедом близько 80 км. З Дрогобича ми виїхали о шостій ранку. Спершу доїхали електричкою до Самбора, а далі сіли на велосипеди і поїхали до Перемишля. Кордон перейшли швидко, бо з велосипедом переходити кордон набагато швидше. В Перемишлі розраховували на вечірній потяг до Вроцлава. Квитків наперед ми не брали, а на вокзалі виявилося, що можемо їхати потягом швидше. У Вроцлаві були досить пізно – година десята вечора, але якраз встигли на потяг до Легниці. На місці були набагато швидше, ніж планували.
- Польські потяги зручні для велосипедистів?
- Так, доволі комфортні, для тих, хто з роверами, є вагони. Звісно, завжди трапляються нюанси. Вже потім нам розповідали, що бувають різні провідники… Дорога назад була дещо складнішою, бо було багато людей, але, загалом, подорожувати з велосипедом в Польщі комфортно.
- Скільки коштує така подорож?
- Вийшло приблизно по 100 злотих з особи в один бік. З Перемишля до Вроцлава квиток коштував майже 70 злотих, плюс 10 злотих – за велосипед.
- Розкажи детальніше, за чим їхали до Легниці і як пройшов ваш візит?
- Такі подорожі нам цікаві, щоб подивитися на велоінфраструктуру, побачити, можливо, нові ідеї та рішення, які можна реалізувати також в Україні, в Дрогобичі. Просто взяти і вибратись у таку подорож заважали якісь, начебто, важливіші справи. Але коли така можливість сама до тебе приходить, то всі відмазки зникають. Нас запросили – ми одразу погодились. І хоч ми приїхали о дванадцятій ночі, нас зустріли прямісінько на пероні з прапорами України та організації “Ekorama – Legnica”, яка нас приймала. Був і керівник організації Роберт Пірецкі з дружиною Валентиною, яка, до речі, родом з Дрогобича. Вони провели нам невеличку екскурсію нічним містом. А наступного дня ми цілий день присвятили знайомству з Легницею. Ввечері приїхала чеська група з міста побратима Легниці – Бланско. Наступні дні ми на велосипедах об’їздили замки і історичні місця регіону. Також зустрічалися з заступником мера Легниці і подарували йому солені сувеніри з Дрогобича.
- Як тобі цей регіон Польщі, і місто Легниця зокрема?
- Дуже гарне затишне місто з прекрасною відновленою архітектурою. Нам показували фото, як було і як є зараз. Зміни вражають. Дуже красиво. Що сподобалося мені як велосипедисту – це те, що центральна частина повністю пішохідна. Легниця має доволі розвинену велоінфраструктуру, станції прокату велосипедів. Автомобілісти дуже толерантні – об’їжджають на безпечній відстані, їдуть спокійно позаду колони (або й одного велосипедиста) до того моменту, коли безпечно об’їхати. Дуже багато спортивних майданчиків. Мешканцям Легниці живеться комфортно. Звісно, не все ідеально, але до цього вони йшли багато років. Я думаю, через кілька років і Дрогобич може стати таким гарним містом. У нас теж дуже красиво. Маємо берегти і реставрувати архітектуру, створити зручну інфраструктуру – і місто стане інакшим. Інфраструктура “підтягує” багато сфер життя.
- В чому, на Твою думку, найбільші проблеми українських міст, і Дрогобича зокрема, якщо йдеться про інфраструктуру?
- Не можна зробити щось одне і чекати, що кількість велосипедистів збільшиться. В Дрогобичі почали трохи дбати про правильне паркування та дорожню розмітку. На Франка з’явилася велосипедна смуга, деякі вулиці стали односторонніми. Але цей процес мусить бути постійним. Якщо взяти досвід найзручніших для велосипедистів європейських міст та переглянути їхню історію “до” і “після”, то, повірте, кожне місто стикається з тими самими проблемами. Коли доходить до змін, обов’язково є спротив суспільства. Особливо, наприклад, коли йдеться про перекриття центральної частини міста для автівок. Але ми, як колись свого часу європейські міста, до стандартів яких прагнемо, помаленьку приходимо до думки, що процес автомобілізації набирає шалених обертів, забруднення повітря теж. І з цим щось потрібно робити. Дуже класним є приклад, якщо не помиляюся, міста Гронінген у Нідерландах. Там центральну частину розділили на чотири зони і перекрили вулиці так, що добратися автомобілем сюди набагато довше, ніж велосипедом. Звісно, був супротив як автомобілістів, так і бізнесу. Але з часом кожен розуміє вигоди. Є рішення, які вже працюють, не потрібно вигадувати велосипед.
- Ваша організація – одна з найактивніших у Дрогобичі. За кілька років існування ви провели багато освітніх та культурних подій. Які плани на майбутнє у ГО “Вело Дрогобич”?
- 27 жовтня плануємо костюмований велопробіг. До речі, люди теж різно реагують: хтось навіть пов’язує це з Хеловіном. Але нам не про це йдеться. Нам важливо, щоб такі зустрічі велосипедистів були веселими та інтерактивними, показували, що на велосипеді можна їздити у будь-якому вигляді (сміється). Приємно, що з кожним заходом велосипедистів стає більше. Приїжджають до Дрогобича з інших міст та сіл. Це круто. Є події, які стали для нас традиційними, ми робимо їх з року в рік. Це – “Вело День”, “Леді на велосипеді”, “30 днів на велосипеді” та велосипедні змагання. Я дуже критично ставлюсь до нашої діяльності. Розумію, що подієво багато робимо, але хочеться ще більше. Був би тільки час та кошти!
- Розкажи кілька слів про себе. Знаю, що ти приїхала до Дрогобича кілька років тому…
- Я народилася в Макіївці Донецької області. Потім приїхала до Харкова. Коли почались події 2014-го, мої батьки вирішили переїхати до Дрогобича. Вони звідси родом. З дитинства, коли ми приїжджали до бабусі, вони мені казали, що хочуть мати тут будиночок. Я переїхала з ними. Тут я знову згадала, як круто їздити на велосипеді. Знайомство за знайомством – і з часом сформувалось оточення. Так ми створили “Вело Дрогобич”. У дитинстві я любила довго сидіти і думати, як я змінила б світ навколо, мріяла про це. Це бажання ніде не ділось, і саме воно штовхає зараз до дій.
- Не хотілося переїхати до Львова?
- Були такі думки, але якось так трапляється в житті… Мене завжди тримають насамперед люди, моє оточення. Я не жалкую. Часто, звичайно, фінансові питання змушують вибирати, але, завдяки тим людям, які поруч, я бачу зміни і розумію, що все можливо. Хто хоче вже і зараз якогось мегаміста, де мегакомфортно, то так, можна збирати речі, зробити легкий вибір. Хто хоче свого комфортного міста, той підкочує рукави і працює. По суті, наша організація – це наша мрія.
Розмовляла Олена Юркевич
Стежте за новинами на Telegram-каналі: https://t.me/Vartonews
