ПОДІБНО, ЯК ПТАХ МАЄ ДВА КРИЛА, В БІЗНЕСІ ТРЕБА МАТИ КІЛЬКА ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ!

Маленьке прикордонне містечко Мостиська зустріло чистими вулицями, затишним парком, наповненим цікавими експонатами музеєм і усміхненими, привітними людьми. Ще б пак, чого їм сумувати? ЄС під боком!
Втім, не всі виїжджають. Є люди, які живучи практично на кордоні з Європою, намагаються Європу будувати тут, в Україні, вести тут бізнес і розвивати своє місто.
Сьогодні наш співрозмовник – один із таких. Голова фракції Української Галицької Партії в Мостиській міськраді, бізнесмен Юрій Дьолог.
– Пане Юрію, зізнавайтеся, що вас тримає тут, в Україні?
– Напевно, звучатиме пафосно, але це якийсь наївний, іноді трохи безглуздий (сміється) патріотизм. Я собі просто не уявляю життя деінде, поза межами країни. Років 20 тому друзі активно виїжджали в Канаду, Америку, Німеччину. Живуть там, мають бізнеси. Бував у них в гостях. Також багато подорожував, бачив світ на власні очі – об’їздив майже всі європейські країни, багато азіатських, був в ОАЕ. Дивися як світ живе, як воно все там функціонує, який економічний клімат. Вчився. Але ні в серці, ні в голові не було думки десь там залишитися. Мій дім тут.
Виїхати легше. Будувати Європу в себе вдома куди важче.
Бо, наприклад, коли ти берешся робити бізнес тут, маєш розуміти, що будеш соціально незахищеним. Що я маю на увазі? Можливо, в малого підприємця є гарна ідея, гарна візія, але на перших етапах його діяльності він одразу стикається з різними проблематичними питаннями.
Наприклад, ви вирішили вирощувати картоплю або займатися заготівлею молока. Можливо, ваша картопля буде кращою, ніж американська в МакДональдсі, можливо, молоко ви заготовляєте надсучасним способом. Але між підприємцем і реалізацією маємо сьогодні велику прірву. Хочеш здати на ринок? Напряму не здаси – блокада. Мусиш це робити через посередників, які хочуть за копійки купити, а потім за великі гроші продати.
За таких умов малому бізнесмену важко триматися на плаву.
І це є не лише в бізнесі. Є в політиці , держслужбі тощо.
Ця прірва, ця іржа, ця на всіх рівнях і в усіх сферах корупція – це найперше, що руйнує країну, що не дає вам бути собою і розвиватися.
А хочеш розширитися і робити більший проект – маєш бути готовий до того, що взявши кредит, відробиш його не за три роки, а з різними стрибками – років за 7-10. То й ейфорія і бажання можуть зникнути. Бо ти зробив колесо, воно кругле, воно має крутитися. Але виходить так, що в нас крутиться, часто, лише квадратне колесо. Йдеш “квадратними”, обхідними дорогами – і колесо крутиться без проблем, квадратне.
– Як з цим бути?
– Коли ми лише починали займатися комерцією – це були 90-ті роки – мої закордонні друзі дали гарну пораду: робити кілька справ, не зациклюватися на одній. Чому ця порада добра? З тих чи інших причин та чи інша справа може обвалитися в будь-який час. Щоб ти не лишився біля розбитого корита – маєш мати ще якийсь інший вид діяльності. Подібно, як птах має два крила, кожне з яких його підтягує – в бізнесі треба мати хоча би ще один вид діяльності, який зможе тебе втримати на плаву.
– Ті чи інші причини – це які?
– Це може бути економічна нестабільність, це може бути ринок, який може тебе “з’їсти”, і це може бути конкуренція, яка хоче тебе “з’їсти”. Тож коли раптом в тебе вигоряє одне місце – має залишитися друге, яке дозволить тобі вижити.
Ми десь так й намагалися робити. Зробили маленьке підприємство, яке займалося міжнародними перевезеннями. Оскільки район в нас прикордонний – робота йшла гарно. Мали декілька вантажних автомобілів, зробили ліцензовану фірму.
Потім вирішили створити ще одне підприємство, внутрішє: щоб не було пов’язане з зовнішньо-економічною діяльністю, а щоб увесь цикл виробництва відбувався тут. На той час – початок двотисячних років – я бачив два варіанти: борошно, олія і дрова – виробляти хліб; або метал і вугілля – кувати вироби. Ми зупинилися на другому варіанті. Зробити місцеву кузню, яка працює понині.
Згодом виникла ідея створити підприємство, яке дозволить заробітчанам повернутися додому і мати ту ж роботу тут. В польському промисловому місті Лодзь є у мене партнери, які займаються виготовленням жіночих колготок. Пакувати ці колготки їдуть туди жінки звідси. Їм там мешкати, їсти, дорога – це все витрати. Якщо ці витрати відмінусувати з оплати праці, але дати цю працю тут, в Україні, – то чому ні?
Але, знаєте, ідея хороша – але реалізувати в нас її вкрай складно.
Перша проблема – ринок електроенергії.
Наприклад, що більше підприємство бере електрики в Польщі, то платить менше (опт). В нас же навпаки. Це як якщо ви купуєте пару шкарпеток за дві гривні, сто шкарпеток – за 4 гривні з пари, а 1000 шкарпеток – за 8 гривень за пару. Уявили?
А оцей цинізм, чи навіть маразм – що ти маєш зробити лінію високої напруги, лінію низької напруги, трансформатори різних напруг – і потім це все безкоштовно передати їм – і вони потім будуть тобі постачати електроенергію на своїх правах і своїх умовах!
Електроносій – це перше, що супроводжує бізнес. Коли в нас сьогодні узурповані чи монополізовані газ, світло – добра для малого бізнесу чекати не варто.
Якби ж був ринок відкритий, якби я мав вибір з кількох постачальників, я би обрав найбільш мені підходящого, і він би ставився до мене, як до клієнта, а не як до загнаної миші, з якою можна робити що завгодно.
Це є раз. Друге – термінологія і правила. Наприклад, є термін “давальницька сировина”. Це сировина, матеріали, напівфабрикати і вироби, що ввезені на митну територію України іноземним замовником або вивезені за межі цієї території українським замовником для використання у виробленні готової продукції з наступним поверненням цієї продукції або її частини до країни власника.
Звучить правильно, але коли приходиться до діла – виникає цілий ряд проблематик. Наші сумнозвісні депутати, які мають власні підприємства і схожі діяльності, законодавство підлаштували так, що те, що їм пасує – це є давальницька сировина, що ні – то не є.
Наприклад. На вас є гарна блузочка. Пошита вона десь за кордоном. На ній є гудзики, емблеми і т.д. Тут використано два види праці – механічна (фарбування тканини, пошиття блузки) і ручна – пришиття гудзиків, емблем тощо. Наші люди їдуть туди – щоб там ті гудзики пришивати. Я пропоную інше: пошиття (якісно пофарбувати, пошити, підігнати) – там, а ручна робота – тут, в Україні. Наші люди тут пришиють надписи, лейби, замки, гудзики, запакують гарно в упаковку і відправимо назад. Цікаво? Цікаво. Але депутати вирішили, що це не рахується давальницькою сировиною, бо не було переробки.


А щоб була переробка – треба робити весь цикл виробництва тут, в Україні, що наразі не є можливо – в нас нема технологій, спеціалістів та грошей для інвестування.
Втім, ми вирішили ризикнути. Запропонували інвесторам прийти до нас, завести сюди обладнання, і хай би ті люди, які працювали там, в Лодзі – тепер те ж робили тут, вдома. Два роки тому ми відкрили тут маленьке польсько-українське підприємство “Аріана TL”, яке займалося пошиттям і упаковкою жіночих колготів. І тут ми стикнулися з тими проблемами, про які я розповідав – з нитки перешити це ще давальницька сировина, а зшити панчохи в колготи – вже ні. При чому, що спершу нас запевняли, що можна це робити, інвестиції зайшли, обладнання запустили – і все, вже ні. Ну ні – то ні, вирішив інвестор і відмовився від пакування, а якраз пакування найбільше потребує людської праці. Якби ж питання було врегульоване і та робота вважалася давальницькою сировиною – він каже, що готовий тут запустити підприємство на 200 осіб, де наші дівчата щодня мали би роботу! Чим погано?
А ще – вся продукція ввозилася і вивозилася автомобілями на іноземній реєстрації. Працювали там і заробляли наші хлопці. Після ухвалення сумнозвісного закону, як його в народі називають “про євробляхи”, процес зупинився. Бо нерезидент не має права в’їзду на митну території країни на авто на іноземній реєстрації без залишення завдатку в розмірі повної вартості розмитнення авта і вартості товару, продукції, яку ввозить.
І от дзвоню я до свого партнера та кажу, що така і така проблема. Він мені: “Юрій, проблема з світлом, проблема з визначенням, проблема з тим, проблема з сим, і тепер ще й з доставкою. Який вихід?”
І тому ми сьогодні взяли паузу, призупинили роботу підприємства, почекаємо, подивимося що з того вийде. Усі прилади, станки стоять закриті на підприємстві. Уявіть наскільки це важко і боляче, як ми “працюємо” над тим, щоб українців повернути зі світу додому.
– Чи можливо це змінити і як?
– Ми мусимо розуміти і маємо визнати – на сьогодні Європі ми потрібні як робоча сила. Ну і ще як чорнозем, ліси і геополітичне розміщення. Все. Треба дивитися правді в очі і використовувати реальні можливості.
Якщо хочемо повернути людей – маємо тут дати їм таку ж роботу і ті ж гроші. Щоб це зробити – треба змінювати законодавство, робити його лояльним до бізнесу.
Маю надію, що до парламенту нарешті прийдуть молоді люди, які почнуть робити щось для країни, для бізнесу, звертаючи увагу якраз на проблемні моменти і вирішуючи їх.
Я не хочу, щоб вони мені щось дали, ні. Це совково-імперський підхід: що президент, депутат мають дати. У них зовсім інша функція – вони мають зробити для мене платформу, аби я міг працювати. Аби я міг заробляти, розвивати бізнес, створювати робочі місця, платити податки. А для цього ті моменти, про які зараз розповідаю, вони мали би вирішити так, щоб це було вигідно і для держави, і для бізнесу. А не для купки олігархів і наближених.
Якщо всі аспекти будуть вирішені і чітко врегульовані, якщо людина знатиме на чому стоїть і що їй залишається – їй буде невигідно та й неприємно порушувати. А сьогодні ніхто насправді не знає чого чекати завтра – що буде з курсом, які закони ще наприймають чи перевірки накличуть, а може прийде рейдер і все “відіжме”.
Тому наразі вирощуємо сад і чекаємо на зміну політичної еліти.
– А що в саду? Він великий?
– Двадцять гектарів. Там – горіхи. Грецький і фундук. А поміж ними – нектаринки, абрикоси і сливи. На щастя, їх урожай від політичної кон’юнктури в країні не залежить! (сміється)

Розмову вела Марія Кульчицька

Публікацію створено в межах проекту “Розвивай/ся” за підтримки “Української Галицької Партії”

Share this post

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

scroll to top