Війна внесла свої корективи у життя кожного українця. Сьогодні нормою стало всюди зустрічати людей у військовій формі. Практично у кожного є родич, друг чи знайомий, які побували на нулі. Яка наша реакція на людей в одностроях?
Днями у Дрогобичі організували дискусійну панель на тему: «Як повертати військових в економіку міста Дрогобич: відповідальність місцевої влади чи бізнесу». Серед запрошених гостей були представник місцевої військової частини, активісти, волонтери.
Але у ході дискусії розмова перейшла у площину визначення поняття – “повага до військових”.
Учасники дискусійної панелі висловлювали думки з приводу, якою має бути повага в нашій країні до військовослужбовців і як її виражати. Наводимо кілька цитат
Олександр Попов, командир військової частини А1108 «Чорний ліс»
«Побутує думка, що військовим усі зобов’язані.. І потім він приходить і думає, що – мені треба, дайте, і так далі. Я думаю, що це не правильно. Так, ці люди платять велику ціну, що б Україна існувала, але не кожен герой, хто носить форму. Але створюючи таку суспільну думку, герої, герої, на всіх біг-бордах кричать – герої, в людини викривлюється відчуття сприйняття реальності.
І тоді ця людна військова, яка приходить в цивільне життя, думає, що їй всі зобов’язані. Бізнес не зобов’язаний і влада не зобов’язана. Вона зобов’язана тільки, щоб створити умови. Такі, як гранти для ведення бізнесу.
Завдяки суспільній думці військовий думає, що хтось принесе тобі усе на блюдечку. Це не так. Це буде велике розчарування, і тоді будемо мати проблеми. Тоді взриваються гранати десь там у селищних радах. І це тільки початок. Тому що ці люди думають, що всі їм зобов’язані. Ні. Так не може бути.
Не треба героїзувати тих, хто воює. Не називайте мене героєм. І таких, як я. Маю на увазі військових. Я з абсолютною свідомістю захищаю Україну, бо вважаю це правильним. Якісь погані люди прийшли і вбивають наших дітей, батьків, рідних. І ми Україну захищаємо. Все!».
Іванна Балко, волонтерка, керівник проєкту «Волонтерки Коло Доброти»:
«Щоб вертати військових в економіку, спочатку їх треба провернути в суспільство. Бо суспільство наше не готове працювати з ветеранами. Воно їх не приймає, починаючи від рівня дітей.
Хлопці дуже поламані, особливо ті, які до війни були простими робочими. Сьогодні вони є закриті у своїх домівках, квартирах, госпіталях, місяцями не виходять з палат.
Допоки суспільство буде не готове їх прийняти – ви їх не «залиєте» в економіку. Я не кажу, що їм треба кричати: «Герої»… Але давайте правильно розставляти пріоритети.
На кожному кроці бар’єрність, нерозуміння.. Як їм з цим жити, повертатись на роботу? З загостреним відчуттям справедливості, бо ПТСР (посттравматичний стресовий розлад – ред.) має кожен третій зараз. Їх на кожному кроці буде тригерити, що їх не сприймають.
Це поламані люди, яких як конструктор треба витягувати з прірви війни, не створюючи їм рожевої бульбашки. І вибудовувати правильне ставлення до військових треба ще з садочків, з дітей.
Мої діти (волонтерики – ред.) волонтерять з першого класу. Жодна дитина не застресована від спілкування з військовими, працюємо з психологами. І те, що роблять ці діти у вісім років з військовими, як вони можуть розговорити закритих хлопців з полону всього лише за один день, складно передати словами.
Це самі звичайні діти, такі, які в кожного з нас, в кожній школі, які можуть допомагати їм (військовим – ред.) відчути себе знову потрібними. Бо щирішої людини, чим дитина – немає. Дитина просто заставляє їх посміхатися, просто починає брати за руку, і казати: «Ти – можеш!».
Володимир Бараняк «Шершень», волонтер, громадська ініціатива «Вулик»:
«Повага до військових складається не тільки з того, як суспільство ставиться до військових, а й з того, як військові ставляться до себе. Ви зарано знімаєте обладунки. Ви не можете не вважати себе героєм (звернення до військового – ред.)
Суспільство зараз розділене на дві категорії, між якими є прірва. Одна категорія – це герої. Ті, хто працюють на війну і воює. Друга це ті, хто ухиляється. Їх нічим ви не перетягнете в першу категорію.
Що треба зробити, щоб була повага. Вона ґрунтується на розумінні, або на страху. Якщо нема розуміння, має бут страх. Безумовна повага до одностроїв має виходити з цих двох речей. Той, хто розуміє , безумовно пропустить в черзі, дасть місце в транспорті, подякує, візьме на роботу. Той, хто не розуміє, вважає тебе лохом, який пішов служити і там отримав поранення, його треба карати, його не переконаєш.
Вояк в першу чергу має мати свою власну гідність і розуміти, що на сьогоднішній день він виконує найважливішу роботу в цій країні. Важливішої зараз вже не має і бути не може.
Ніколи суспільство не зможе вирішити цього питання без апарату примусу, яким є держава. Треба ініціювати зміни на законодавчому рівні. За наругу над прапором передбачена кримінальна відповідальність. За наругу і неповагу до однострою українського воїна має бути також передбачена хоча б адмін.відповідальність.
Є ознака неповаги до ветерана/військового – значить за це треба карати. Яким чином карати? Є цілий набір адміністративних речей. В першу чергу – штраф. В тебе працюють люди, немає серед них жодного ветерана? Значить, ти маєш вищу ставку податку, або штраф. У тебе зневажливо поставились до військового? Отримали штраф на всю організацію. Два-три штрафи – закрили. Інакше повага не виховується.
Так само в суспільстві. Якщо ідуть військові, діти повинні знати, що вони якимось чином повинні віддати їм шану. Четвертий рік війни. Час розмов давно мав минути. Якщо армію не поважають – її мають боятися. У військових не корона, у вояків – шолом. Його ви маєте носити високо!».
