“Дитячі посмішки, радість, задоволення від занять дають надзвичайно багато натхнення та стимулу працювати ще більше!”
Таїсія Шишко – із села Попелі, яке розташоване біля міста Борислава. Після закінчення школи навчалася у Варшаві на бажання батьків, адже “інша країна, інші можливості”. У Польщі провчилася пів року, але із власної ініціативи повернулася в Україну. Тут поступила до Дрогобицького ДДПУ ім. І.Франка на вчителя початкових класів і англійської мови. Паралельно навчалася на спеціальності: “Фінанси, банківська справа і страхування” у Тернополі на заочній формі.
Дівчина розповідає про те, що мала можливість попрацювати у схожому центрі: “Це протривало близько 3-х місяців, але мені не дуже сподобалося, адже там не було навчальної програми, а мої обов’язки були досить банальними. Мені подобається прийти на роботу і увесь час працювати, щоб був якийсь темп. А прийти просто і просидіти з 10:00 до 18:00 на місці і говорити дітям лише: “там не бігай, там не скачи, там нічого собі не зроби” – це дуже важко. Важко морально, бо ти сидиш, нічого не робиш, і ще той час так довго йде. Добре, що я паралельно мала додаткові заняття з дітками: виконували домашні завдання і таке інше. Але робота там здавалося вічністю.”
Згодом Таїсія покинула центр, але через пів року усвідомила, що потрібно створювати щось своє. “Потрібно починати, бо потім я вийду заміж, будуть діти, і у 30 років я себе запитаю: “І що, Тая? Чого ти досягнула?”. Я розумію, що коли буде сім’я – часу на це не буде, адже тут дуже багато роботи, вкладень, ти постійно хочеш щось нове. Я не знала, коли я вийду в плюс, і чи я взагалі в нього вийду. Не знала чи таке комусь сподобається. Але, пройшло небагато часу, а ми вже змінили приміщення. Я знаю, що хочу більшого: надавати більше послуг, брати більше діток.
Мені дуже подобається, коли вони дітки радіють. Бо справді, вони так тішаться. І ось ці їхні посмішки, радість, задоволення від занять дають надзвичайно багато натхнення та стимулу працювати ще більше. Для мене ця робота – суцільне задоволення.”
Створення центру
“Про свій центр я мріяла дуже довго. Це була мрія, адже діти для мене – все. Я з кожним знаходжу спільну мову. Усі дітки мене люблять. У нас щодня обнімашки, цьомчики, усе на світі…” Конкретна ідея відкриття центру виникла, коли я побачила схожий проєкт у соцмережі Instagram. Такі центри є досить популярними зараз.
Основна думка дівчини під час створення центру: “У державних садочках вихователі стараються щось зробити, але для більшості це суто робота: прийшов – відпрацював – пішов. А діти хочуть, щоб їх любили, щоб із ними гралися, і щоб уся увага була тільки їм.
Я помітила, що в інших містах такі центри є, а у Бориславі – немає. І вирішила, що потрібно думати і робити. Відкриття центру відбулося на початку лютого 2023 року. Так склалося, що через місяць після нашого, у Бориславі відкрився ще один центр. Я розгубилася, але рідні мені казали, що все буде гаразд, адже у мене є свої дітки, там – свої. Так і є, усі дітки, які були зі мною – залишилися, а також з’являються нові.
Найбільше мене підтримував хлопець. Казав: “хочеш – відкривай. Якщо не вдасться – то ти хоча б спробувала”. Батьки допомагали більше фінансово. А так, то зрозуміло що допомагали прибрати приміщення, адже воно не використовувалося два роки, щось підмалювати, докупити, привезти і тд. Власне, у всьому допомагали лише сім’я і хлопець.
Також, колись я думала, що коли матиму свій бізнес, то буде так: “прийшла, гроші забрала і все”. А насправді, ти ніби маєш вихідний, але потрібно туди поїхати, там щось докупити, у суботу прийти поприбирати, щоб на понеділок все було гарно, чисто. І ще так як ми провітрюємо кожного дня, і вологе прибирання, і витирання пилюки і тд.,- то це забирає практично увесь час.
Коли я кажу, що щось заробила, то я нічого не заробила. Тому що: я заробила, мені заплатили за дітей, але я пішла і витратила ці гроші, бо там побачила якусь класну гру, там гарні іграшки і думаю: “А моїм дітям буде і це цікаво, і це”. А потім запитую себе: “І що ти Тая заробила? Та нічого не заробила” – сміється дівчина.
“Це приміщення, у якому спочатку розташовувався центр, я побачила ще 3 роки тому і воно мені дуже сподобалося. Взагалі, мої батьки були дуже проти. Не через те, що я не зможу, а через те, що зараз війна, як взагалі це відбуватиметься, чи будуть діти, і скільки вкладень потрібно буде. Вони сильно вагалися, казали мені ще почекати. Але я вже була налаштована, і якраз була весна, дітки йшли на підготовку перед школою. Коли я створила сторінку в Instagram, опублікувала оголошення – одразу з’явилося 3 дитини, згодом 2, потім ще 5. Клас, у мене вже група є!
Пам’ятаю, як складно мені давалися пошуки номеру власника першого приміщення, адже у оголошенні номер був неправильний. Але якось, через знайомих мені це вдалося, і так ми взяли те приміщення. Пізніше я шукала меблі, ідеї дизайну, як усе має виглядати. Щодо іграшок, то більшість куплені, але є й такі, які я взяла з дому, адже у мене є маленька сестричка.”
1 червня 2023 року центр переїхав у більш просторе приміщення. “Працівників у нас немає, я сама вирішую усі робочі питання. Зараз діток небагато, адже були свята, зимовий період, відповідно дітки хворіють.
До речі, навпроти нашого центру зʼявились конкуренти. Але нічого, справляємося” – сміється дівчина.
Робота центру
“На початку я працювала тільки у вівторок і п’ятницю. Це були мої перші групи. Я для себе вирішила, що працюватиму тільки два дні у тиждень. Якщо наберуться ще групи – тоді вже збільшу графік. Так це підхопилося, групки набиралися-набиралися, і зараз у мене є по дві групи кожного дня. В суботу у нас творча майстерність: проводимо різні майстер класи, вечірки. Власне так, щоб дітки мали чим зайнятися, а батьки мали вільний час для себе.
Щодо роботи, то ми працюємо офіційно: сплачуємо усі податки, відкритий “ФОП”. З цим усім допомагала суто моя мама, адже вона є бухгалтером.”
У центрі є дітки від 2.5 рочків. Є група 2.5 – 3 рочки, від 3-х до 5-и рочків, і група підготовки до школи: від 5-и, 6-и; є такі дітки, які і у 7 рочків йдуть до школи. “Є дітки з особливими потребами. Є, з якими дуже складно працювати, адже хвора дитина – це хвора дитина. Але, ми на цьому не зациклюємося, ми вчимося, допомагаємо діткам говорити, розвиватися і тд.” – розповідає Таїсія.
“Є такі дітки, які зовсім не розмовляють. Але я рекомендую їх зближувати з іншими дітьми, тому що тоді вони дивляться на них, розвиваються та навчаються. Я працюю з ними так, щоб вони не лінувалися щось робити, адже є коли батьки роблять усе замість дитини, а вона так і не навчиться. Зате ми їх заохочуємо до роботи. Мені здається, що на дітей сильно впливає вік викладача. Якщо людина старша – то вона є більш повільною, не придумає стільки цікавого, і підхід інший. А так як ми тут і дуркуємо, і сміємося, але і навчаємося – то дитині цікаво. Тому, вік вирішує багато.
Якщо говорити про творчу майстерність – то є дітки різного віку. Можуть бути від 3-х рочків, до 7-и, 8-и, 9-и, хто забажає. Там ми і пасочки розмальовували, і піжамну вечірку проводили, прикрашали вербові гілочки і букетики робили. Також, так як я паралельно працюю логопедом, є дітки, які і на це приходять. Бо знайти когось, хто якісно займається логопедією, зараз дуже складно. Я навчалася на курсах, але це відбувалося онлайн через те, що розпочалася війна. У той час офлайн практично нічого не було.”
“Є, ситуації коли батьки пишуть: “А що нам робити, коли ми прийдемо у перший день? Може ми почекаємо, або посидимо із дитиною?”. Я їм кажу: “Ви не переживайте. Ви як тільки прийдете – дитинці одразу буде комфортно, вона не буде плакати”. Бо є такі дітки, які приходять, поплачуть, а я їх попрошу, пообнімаю – і все, ідеально. Потім не хочуть йти додому. У нас є такі дітки, коли лише запитують: “Мамо, коли ми йдемо?(у центр)”. Так, для них бути тут – це просто радість”– розповідає Таїсія.
Таїсія є дуже щирою та світлою людиною. Атмосфера у центрі дружня та тепла, де діткам максимально комфортно. Також дівчина гордиться тим, що центр переїхав у інше приміщення, де Таїсія зможе надавати більше послуг та матиме більше простору для занять з дітками. “Новий центр є поруч із парком, там можна буде зробити літній табір. Там більше території, де дітки зможуть гратися або виконувати різні завдання. Насправді, хочеться вже щось власне, приватне, але зараз це – дуже багато вкладень.”
Репортаж Христини Гасендич
