Розмова з начальником Львівської обласної військової адміністрації Максимом Козицьким
Нещодавно минула друга річниця повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Максим Козицький розповів в інтерв’ю LVIV.MEDIA про виклики для області на початку та на другому році широкомасштабної війни, будівництво євроколії на Львівщині та можливість переходу на роботу до Кабміну.
На початку повномасштабного вторгнення в нас були два виклики — це вистояти та вижити. А як ви окреслите виклики для області на початку повномасштабного вторгнення, лютого 2022, і чи змінилися вони зараз, у березні 2024?
Ви дуже гарно окреслили — вистояти та вижити. Це можна поширити на всі сфери життя — і на обласний рівень, і на районний, і на міський. Те саме стосується і людей, і сімей, і треба робити все, щоб вистояти й вижити. І мені дуже приємно, що ми можемо це сказати.
З іншої сторони, ми маємо сказати величезне дякую українському народу, величезне дякую Збройним Силам, захисникам і захисницям за те, що ми маємо державу.Ми вистояли, ми зберегли державу, і це є наша перемога.
А для області, які були виклики тоді найбільше? Очевидно, що це прихистити тих, хто втікав від російського повномасштабного вторгнення. Чи зараз змінилися пріоритети?
Два роки минуло, і коли дивишся назад і згадуєш виклики, то чи вони змінилися? Зберегти життя — виклик. Чи він змінився? Ні, не змінився. Бачити в людині людину, чи це змінилось? Не змінилось. Чи була більша кількість проблем? Звичайно, була. А чи було менше жертв? Було менше. Є виклики зберігати життя і людську гідність, і ми маємо все робити для того, щоб це зробити й перемогти.
З іншої сторони, коли ми говоримо про деталізацію, коли в день приїжджали 50-80 тисяч людей, які їдуть від жахіть війни з дітьми, з домашніми тваринками, з маленькими сумками, у які вклалося все їхнє життя, — завданням було знайти їм дах над головою, забезпечити речами першої потреби й харчуванням. Таких викликів зараз, на щастя, немає. Ті евакуаційні потяги, які прибувають, це вже не десятки тисяч людей, це вже не десятикілометрові черги на кордонах.А з іншої сторони, знов черги на кордонах з вантажних автомобілів і блокування агропродукції, але це вже інша історія.
Ми впоралися з першочерговими викликами — вижити, і ми це зробили завдяки людям, які допомагали. Перш за все це люди, які живуть на Львівщині, які приймали до себе людей з вокзалів, люди, які допомагали предметами першої потреби, теплими речами та їжею.
За два роки повномасштабного вторгнення сирена про повітряну тривогу на Львівщині звучала 968 разів. Стільки разів ми чули й відбій. Але чи всі населені пункти в нашій області вже мають систему сповіщення про небезпеку? Чи всюди вже є обладнання?
Нам у спадок дісталась радянська система оповіщення. До модернізації у 2019 році ми були однією з п’яти пілотних областей в Україні, яка реалізувала й досі реалізовує цю програму. Наразі близько 65% населення повністю мають можливість чути оповіщення, яке лунає з сучасної цифрової системи. Вона й надалі перебуває у процесі модернізації. Ми на цей рік хочемо ще на 5% підняти рівень оповіщення в містах й на 10% підняти процент покриття оповіщення на сільських територіях.
Ми активно запрошуємо громади до співпраці. Ми перебачили кошти обласного бюджету на цей рік для співфінансування таких проєктів. З обласного бюджету за два роки виділили близько 60 мільйонів коштів на допомогу громадам і близько 17 мільйонів коштів залучено з органів місцевого самоврядування. На цей рік ми пропонуємо таку саму програму співфінансування, частково — коштами обласного бюджету, для встановлення сучасних систем оповіщення.
Пане Максиме, за час великої війни, скільки було зафіксовано ворожих ударів по території нашої області і куди найчастіше цілився противник? Що він обирав за ціль?
Близько 40 разів відбулись масовані ракетні атаки по території області. На жаль, 24 людини загинули й 126 людей травмовані. Якщо ми говоримо по роках, то 20 разів у 2022 році, 17 разів у 2023 році, і вже три рази цього року Львівщина була атакована.
Якщо брати по зруйнованих об’єктах, то ще раз переконуємося, що вони (росіяни — ред.)_точно не воюють з об’єктами критичної інфраструктури, чи нашими військовими. Понад 800 об’єктів пошкоджено, і з них лише 30, які стосуються критичної інфраструктури.
Тобто це були якісь цивільні об’єкти?
Житлові будинки, квартири, школи, садочки, лікарні, вибиті вікна, сільські території, приватні будинки. Також це були і об’єкти критичної інфраструктури, в основному — підстанції.
Якщо говорити про роботу Центрів територіального комплектування, ви задоволені?
Важко бути задоволеними важкими рішеннями, але складні рішення потрібно ухвалювати. На жаль, комплектація бойових частин на фронті від 20 до 40 відсотків.
Люди вибувають через те, що гинуть, через те, що отримують травми, і хтось має їх замінити. Якщо цього не буде, то їхні жертви будуть марними й ми не втримаємо державу.
Якщо ви питаєте про відсоток виконання, то ні, на жаль, я не задоволений. Чи це правильно? З якої сторони подивитись. Якщо ми віримо в державу, і в те, що жертви не марні, і герої віддавали життя в ім’я тих, хто живий і тут живе, і власних сімей, то, напевно, треба підіймати відсоток мобілізації. І мені в тому числі і, звичайно, ТЦК СП, у площині відповідальності яких і лежить це питання.
До цього, зачепімо питання. Ми бачили ці відео, коли службовці ТЦК запихають людину в автомобіль насильно, або затягують у відповідне приміщення. Обласна адміністрація на це реагує?
Для цього є військова прокуратура, ДБР, поліція, вони мають реагувати. Якщо вони не реагують, то мають бути звернення до адміністрації, ми здійснюємо координацію діяльності правоохоронних органів. І ми маємо їм допомогти побачити ці випадки.
Я не знаю, наскільки це у вашій компетенції, але запитаю у вас. Доволі часто в нас зараз змінюється керівник обласного ТЦК. З чим пов’язані такі часті зміни і чи це впливає на процес мобілізації, на вашу думку?
Якщо ми хочемо, щоб система працювала правильно, то завдання не тільки змінити голову ТЦК та СП, а змінювати систему. Коли всі районні керівники ТЦК лишаються на місцях, а саме вони взаємодіють і здійснюють мобілізацію, то дуже тяжко зробити правильний процес.
Можу сказати, що я за постійну ротацію керівників військкоматів, що і відбувається. Не тому, що вони погано чи добре працюють, а тому, що люди у військовій формі мають нести службу не тільки у Львові, але також у Бахмуті.
Зараз активно відбувається будівництво оборонних споруд. Наприклад, на Prozorro є тендери, де вказано, що будівництво фортифікацій на території Сумщини буде робити Тернопільська обласна адміністрація. Полтавська ОДА замовила будівництво споруд на території Донеччини. Чи Львівська область будує фортифікаційні споруди десь в нашій країні? Якщо можна, розкажіть більше, як це відбувається?
Два тижні тому ми мали делегування повноважень від Сумської обласної військової адміністрації на Львівську адміністрацію щодо допомоги їм у будівництві фортифікаційних споруд. У нас є 15 таких замовлень, і ми будемо допомагати саме Сумській області будувати фортифікаційні споруди на кордоні або близько до кордону з ворогом.
Тобто це будуть виділені кошти, чи також залучатимуть львівських підприємців, які мають відповідне обладнання? Як це працює, ви можете про це розказати?
Кошти державного бюджету передбачені Кабміном на Сумську адміністрацію. Сумська адміністрація частково делегує повноваження на Тернопільську, а частково на нашу область, Львівську. Ми відбираємо підрядника, робимо проєкти, затверджуємо їх в Генеральному штабі. Кошти надходять на рахунки Львівської обласної військової адміністрації, вона платить підрядникам за виконання таких робіт. Підрядники зі Львівської області. У цьому саме й суть питання, що в Сумській області, на жаль, немає таких потужностей з одночасного будівництва такої кількості фортифікаційних споруд. До роботи залучені не тільки обласна адміністрація, а також Служба відновлення й Інженерні війська України.
Щодо збиття «шахедів» ви говорили про те, що будуть створені додаткові мобільні групи. Чи вже вони працюють повноцінно і чи мають все потрібне для того, аби боротися з БПЛА противника?
Понад 100 мобільних груп створено. 40 в складі спеціального батальйону протиповітряної оборони Сухопутних військ, які локалізовані в області, і майже 60 у ПВК «Захід». Крім того, є мобільні групи, які діють на базі 125 бригади територіальної оборони, Національної гвардії та прикордонної служби. Ті 100 мобільних груп забезпечені потрібним обладнанням.
З іншої сторони, кілька днів тому ми мали запит на вісім мільйонів гривень з обласного бюджету для поновлення обладнання, що стосується роботи в нічний час: лазерні указки, далекоміри, нічники. Постійні запити й надалі присутні.
Пане Максиме, ви на початку згадували про ситуацію на кордоні, що там стоять наші вантажівки, і заблокований українсько-польський кордон. Як ви бачите цю ситуацію і чи наша область вже відчула на собі економічні збитки від блокади кордону?
Звичайно, ми постійно відчуваємо збитки, адже кожен день — це мільйони гривень, які не надійшли в бюджети всіх рівнів. Зазнають збитків як перевізники, так і власники товарів. Це жахлива ситуація, яку, як на мене, можна прирівняти до блокування Росією чорноморських портів. Я не знаю, чому польський уряд не розв’язує це питання. Величезне їм дякую за допомогу, яка постійно надавалась, як на міжнародних майданчиках, так і простими поляками й органами місцевого самоврядування та всіма службами за ці два роки повномасштабного вторгнення.
Ми справді відчули величезну кількість добра й правильних справ, які нам зробили польські партнери. Чому зараз вони вдаються до того самого засобу, що й ворог, мені не зрозуміло. Не можна ставити політичні амбіції вище виживання свого партнера і друга.
Ви як очільник обласної адміністрації якось намагалися поспілкуватися зі своїм колегою по ту сторону, аби зробити хоча б щось на кордоні? Аби наші водії, по-перше, не помирали, аби якось покращити їхні умови там, або хоча б знайти якийсь консенсус, щоб хоча б 10 автомобілів на годину пропускали, або першочергово надавали пріоритети для вантажів, які мають гуманітарну допомогу.
Вантажі, які мають гуманітарну допомогу чи військове призначення, частково пропускаються через кордон. Це залежить від фази загострення мітингувальників, але такі вантажі проїжджають, частково. Якщо говорити про контакти, то так, намагалися. Розв’язання цього питання лежить в політичній площині. Наразі польські друзі не йдуть на контакт щодо вирішення тих проблем.
Пане Максиме, це будівництво ділянки євроколії Мостиська — Скнилів від державного кордону з Польщею й до Львова стартує цього року, принаймні з того, що заявлено. Що це нам дасть і чи будуть залучатися кошти з обласного бюджету?
Ми дивимося ширше на цей концепт. Ми хочемо стати логістичним хабом і стати частиною європейських коридорів. Украй важливий коридор з Балтики на Адріатику, в тому числі залізничний і автомобільний, і з Балтики — Середземне море. Ми сподіваємося, що два ці коридори й Чорне море пройдуть територію Львівської області, і один з таких проєктів — це Мостиська — Скнилів.
На нашу думку, Скнилів може стати справжнім логістичним хабом з великим аеропортом, як вантажним, так і пасажирським. Логістичним хабом залізничного транспорту з вузькою колією, яка з’єднає нас з Європейським Союзом. На тому зупинятись не хочеться, хочеться, щоб та колія далі йшла зі Львова на Ужгород і на Угорщину, щоб продовжити можливість транспортування товарів вузькою колією по території України.
Інший такий пасажирський проєкт, теж вузька колія, це Львів — Варшава, що дасть змогу людям переміщатися в комфортних умовах через кордон і зменшить навантаження на автомобільні пункти пропуску, адже з’єднає нас з Європою вузькою колією. І, звичайно, мріємо і думаємо, що буде реалізовано проєкт Краківець — північна об’їзна Львова — Рівне. Це автострада, яка дасть змогу збільшити вантажні перевезення й рух людей і з’єднати Київ дворядкою з кордоном через Львів і на Європу. Це ті проєкти, які мали б бути реалізовані. Щодо одного з перших, який ви назвали, я сподіваюсь, цього року почнуться роботи, там кошти обласного бюджету не залучені. Кошти обласного бюджету були залучені в реконструкції колії Рава-Руська — кордон.
