Цей текст я вирішив написати після того, як прочитав багато різних коментарів у нашому дрогобицькому сегменті фейсбуку. Коментаторів неабияк стривожив корупційний скандал, пов’язаний з головою земельної комісії у Дрогобичі. Почитав думки і тих, хто вимагав лінчувати ймовірну корупціонерку, і тих, хто захищав її, зсилаючись на гарні людські якості цієї люди, професійну діяльність чи інші заслуги.
Траплялися коменти, які засуджують журналістів, які оприлюднили та поширили інформацію правоохоронних органів про затримання та факт передачі хабаря. Були в коментарях спроби внести момент конспірологічний, та й взагалі, твердження про те, що всі беруть, є й більші хабарники, але комусь вигідно саме цю посадити. Багато хто вважає, що навіть коли когось впіймали, не факт, що посадять. Тут, звісно, натяки на судову систему, котра є конвеєром з виправдання корупціонерів. Усі ці коментарі реальних людей та ботів наштовхнули мене на роздуми. Так що ж таке корупція?
На що вона схожа і чим небезпечна?
Можливо, хабарі – це, насправді, нешкідливі елементи соціальної екосистеми?
Можливо, легка форма хабарництва, навпаки, дозволяє розвивати та прискорювати корисні процеси в економіці та господарці загалом.
Я собі найперше визначив, хто ж був найпотужнішим борцем з корупцією в історії, для того, щоб зрозуміти цей феномен.
Найвідомішим антикорупціонером усіх часів і народів був і залишається Ісус Христос.
Я не буду ілюструвати його антикорупційну діяльність дрібними прикладами, на кшталт вигнання торговців з храму чи привселюдним викриттям свого учня Юди, котрий за 30 срібняків увійшов у злочинну змову з первосвященником Каяфою. Я приведу лише, як приклад, уривок з антикорупційного маніфесту, який Ісус проголосив на одному з масових зібрань своїх прибічників. Так от, в цьому маніфесті, який ми тепер називаємо молитва “Отче Наш”, є такі слова “…і не введи нас у спокусу”.
Чим корупція не спокуса?
Це сама натуральна спокуса отримати якесь благо, вигоду чи перевагу, попри встановлені правила, в обхід системи, в тому числі, системи моральних цінностей, скориставшись або службовим становищем, або наявними матеріальними ресурсами. Погодьтеся, Ісус міг би легко скористатися службовим становищем і найпотужнішими родинними зв’язками, які тільки можна собі уявити, міг би скористатися, а отже, не вмирати в страшних муках на хресті, міг запросто сконструювати зі своїх фанів фінансову піраміду, міг підкупити Каяфу, Пилата і самого Кесаря, та багато чого міг зробити так, як би це зробили ми на його місці.
Натомість, Ісус Христос заклав революційну модель стосунків без корупції. Він зруйнував храм старої віри, побудований на “договорняках”, підкилимних угодах чи “мєждусабойчиках”.
В три дні збудував новий, і оголосив тендер на своєрідному “прозоро”. Тепер у тендері на отримання життя вічного могли брати участь усі охочі, треба було лише стати ФОХом (фізичною особою християнином). Тобто прийняти християнство, шляхом нескладної реєстрації за допомогою хрещення, реєстратором ФОХа міг бути будь-хто з попередньо зареєстрованих. Правила прості: вчасно платити необхідні податки, тобто молитися, дотримуватися заповідей, відвідувати спільні молитовні заходи, разом з іншими адептами. Важливим аспектом безкорупційної системи соціальних зв’язків, яку запровадив Ісус, є те, що зареєструватися для участі у тендері міг кожен, адже було проголошено, що вже “немає ні елліна, ні грека, невільника чи пана”.
Отож, будь-хто з охочих, без огляду на соціальний стан, колір шкіри чи гендер міг долучитися і взяти участь в тендері на життя вічне. І виграти теж міг кожен, адже пропозиція діє до наступного пришестя і не втрачає своєї актуальності.
Ісус постійно приводив приклади у своїх притчах, де матеріальні блага не варті зовсім нічого. А отже, саме збагачення, в тому числі і через корупційну діяльність, є абсолютно безсенсовним. Тому “вводитися у спокусу” заради грошей, влади чи матеріально технічної бази є тлінною марнотою та зайвою суєтою.
Мушу визнати, що корупціонери та їх захисники оце “невведення у спокусу” сприймають зовсім інакше. Мовляв, мені принесли, я взяв, а винен той, хто приніс хабаря, адже він мене у “спокусу ввів”, а отже, підставив! Я вважаю, що такі “відмазки” з тої самої “опери”, що і виправдання корупції бідністю.
Наприклад: правоохоронці, лікарі, викладачі, архітектори, голови депутатських комісій, (можна продовжити список) беруть хабарі, бо їм мало платять. Мене завжди обурювало таке виправдання.
Ну, а нам, тим хто мав би давати ті хабарі, багато платять? Що за несправедливість на старті?
Одні хотіли би брати, бо не мають, а другі хотіли би дати, щоб вирішити свої шкурні інтереси, але не мають звідки взяти, аби дати. Разом, ті, хто дають хабарі, і ті, хто беруть їх, забирають в суспільства головне – майбутнє. Не буде майбутнього в державі, де є корупція. Люди покидають такі країни назавжди, не дивлячись ні на чорноземи, ні на співочу мову чи природу, чи ностальгію за рідними краями. Ніщо не втримає людей в країні, де є тотальна корупція.
Парадокс: корупція дає можливості та переваги визначеній маленькій групі людей, але забирає їх у решти. Через відсутність цих можливостей та прозорих правил, українці їдуть шукати кращої долі там, де можна себе реалізувати. Бідність, хиткі інституції влади і авторитарні правоохоронні органи, нечесні суди, погані дороги, недолугі закони, низькі соціальні стандарти і слабенька медицина – все це наслідки корупції, хабарництва і толерації корупціонерів.
У нас дійшло до того, що вже після школи батьки віддають своїх дітей вчитися на корупціонерів.
Прокурор, суддя, митник, викладач, державний службовець, лікар – це не тільки професія, але й можливість “брати” і нарощувати бажаний розрив між собою та звичайними людьми. Зрештою, шлях багатьох корупціонерів починався з хабаря за вступ у виш. Потім – хабарі за сам процес навчання, далі – хабар за посаду. Ну, а далі – час не тільки “відбивати” попередні затрати, але і “в плюс вийти” годиться.
У нас корупція – це мовчазний суспільний договір.
Навіть якщо ми бачимо, що сусід корупціонер та живе на широку ногу, хоча ані фінансових, ані будь-яких інших притомних причин чи підстав на це нема, багато хто скаже, що він не вкрав, а доробився. Це унікальне слово немає аналогів в інших мовах. Принаймні я не зустрічав чогось подібного. Якщо ми використовуємо термін “доробився” щодо корупціонера, то визнаємо, що цей хабарник досяг своєї корупційної “нірвани”. Він доробився і вже не мусить нічого доводити, а просто жити і насолоджуватися тим, що накрав.
Досить часто ми не засуджуємо корупціонера, бо це може зіпсувати стосунки з ним, а хто знає, як життя обернеться? Чи раптом самому не треба буде щось “порішати” в того, кого ти ще недавно називав злочинцем.
Я думаю, що корупція подібна на епідемію педикульозу.
Всі розуміють, що з вошами треба боротися, виводити їх з голови. Але якщо на тебе тицьнуть пальцем, мовляв, саме в тебе воші в голові, ти завжди можеш сказати: “Сам не знаю, звідкіля вони взялися, мене заразив хтось (підставив), я тут ні до чого”. Правдоподібно, що знайдеться група людей, котрі стануть на захист окремих вошивих голів, хоча вони, загалом, проти педикульозу як явища.
Тим часом, у багатій Європі, все інакше. Щоправда, там теж можуть трапитися спалахи “педикульозу” час від часу, але охайні європейці одразу обробляють не тільки голови причетних, але їх помешкання і, про всяк випадок, шукають, чи не залишилися гниди в рідних, родичів чи коханок. Тому-то в Європі чиновники, кожну свою волосинку на голові пильнують. Європа, все ж таки, толерантна в порівнянні з, наприклад, Китаєм. Там з корупціонерами не “цяцькаються”. У Піднебесній твою вошиву голову ніхто мити не буде. Знайшли воші? Відрубають голову, ще й по телевізору покажуть. Китайці люблять такі шоу. Погодьтеся, не дуже приємно з’являтися на переповненому стадіоні зі своєю, поки що, головою на плечах, усвідомлюючи, що винесуть вас, тобто голову і решту організму, окремо, а сам процес відділення голови в прямому етері будуть бачити сотні мільйонів людей, включно з рідними, родичами і сусідами.
Продовжуючи цю ж аналогію, у нас, в Україні, цього корупційного педикульозу – як в дитячому садочку в сезон. Хтось занесе, а потім усі батьки тикають один на одного, хтось тихенько виводить вдома і не пускає дитину в садок, тримаючись осторонь, інші намагаються з’ясувати, хто заніс в групу вошей, усі спочатку сваряться, потім сварки затихають, залишаючись лише переписками в батьківських чатах. Винних не знаходять, а навіть якщо знайдуть, посоромлять трохи, а далі справа не піде, адже у нас згаданий суспільний договір ніхто не скасовував. І хоча найбільший борець з усіма видами корупції – Ісус – так все доступно пояснив і створив найдосконалішу антикорупційну систему, це, наразі, для більшості не аргумент.
Зрештою, завжди можна сказати, що, перш ніж шукати скалку в оці ближнього, треба вийняти колоду у своєму. Так і живемо, а серед українців, тим часом, стає щораз більше тих, хто поїхав звідси назавжди. Туди, де корупцію не виправдовують, а за неї карають, і роблять це по-справжньому, а не так, як у нас: “йой, най буде!”.
Андрій Юркевич
Повне або часткове використання матеріалів ресурсу “ВАРТО — Галицькі Новини” дозволяється лише за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на безпосередню адресу матеріалу на сайті vartonews.com.ua.
Стежте за новинами на Telegram-каналі: https://t.me/Vartonews
