У щоденній лавині новин, яка з головою накриває людей в карантині є один аспект, який ніхто не помічає. Маю на увазі ситуацію з безвізом, переміщенням людей по території Європи й роботі там. Зараз кордони глухо закриті. І це зрозуміло – карантин. А от, ті десятки тисяч людей, які повернулись в Україну, чого вони чекають найбільше? Здогадуєтесь, правда? Відновлення роботи. Повернення назад, туди, де можна було заробити. І от тут, схоже, повернення не буде. Принаймні, в найближчому майбутньому. Або й не найближчому. Рожева мрія українських олігархів – скасування безвізу і вільної трудової міграції, набула яскравих і зримих контурів.
Як манна небесна, вчасний карантин, дозволяє списати на нього головну і найбажанішу для наших олігархів річ – скасування безвізу для українців.
Чому це головна і найбажаніша для них, на сьогодні, річ і чому такий шквал дикої ненависті від панівної верхівки та олігархату вилився на основне досягнення минулої постмайданної влади – безвіз?
Все просто – вартість найманої праці. Все на світі має свою ціну. Певно, найважливіша ціна в житті кожної людини, це та, за яку роботодавець купує її працю. Ми продаємо свій час, здоров’я, знання, своє життя і це нормально – такий світ. Так от, ціна за працю, заробітна плата – вона утворюється за ринковими правилами. І, якщо працівник може продати свою працю десь дорожче – він це зробить не вагаючись. Це – закон. Саме тому, у вільному світі так легко мігрують люди – шукаючи перш за все РОБОТУ, а, вірніше, того, хто заплатить більше за їх працю. І саме тому, у збоченому світі комунізму, адептів совка і любителів Коломойського, трудова міграція – це зло, з яким нещадно воюють. Не можна собі уявити, щоб з Північної Кореї можна було легко виїхати кудись. Не можна собі уявити, щоб можна було кудись легко виїхати з СРСР чи інших комуністичних країн. Кожна диктатура накладає, в першу чергу, обмеження на свободу переміщення людей. Інакше – розбіжаться до чортової матері й «щастя» для всіх не побудуєш. Так от, найбільше вили та плювались минулих п’ять років різновсілякі регіонали, ватники та інші «міцні господарники» саме на «безвіз». Тут тобі й глузування, що безвіз нікому не потрібний, бо нащо українському пенсіонеру кава у Відні, якщо у нього пенсія півтори тисячі? Тут тобі й масні жарти «кварталу» про те, що не з нашим полтавським «ге» і «шо» в європейський «калашний ряд» («чьо» і «бля» – можна в Європу, а «шо» і «га» – зась). І криком кричала вся «просвєщьонная кієвская іліта», – «зачєм вам Європа, свинопаси?! Жопи і унітази мить, лошьйо нємитоє?!» Їм підспівували корисні ідіоти, які той безвіз на хліб разом з мовою теж намазати не могли…
Іронія долі полягає в тому, що безвіз якраз на хліб і мажеться. І чим легше людині виїхати з країни – тим більше її будуть цінувати тут.
Бо, якщо розумний і рукастий будівельник отримає в Польщі на десять тисяч гривень більше за ту ж роботу, а в Іспанії ще на двадцять більше, то він звідси поїде. І ще один поїде і ще. Аж до тих пір, поки роботодавець не стане платити більше іншим, щоб втримати їх на роботі. Таким чином – умовний «безвіз» підіймає вартість праці в Україні. А, отже, стимулює розвиток економіки. І, найбільша мрія, тих, хто всі ці роки тупо грабував націю витягуючи з неї соки коштом підвищення конкурентоспроможності своїх товарів тільки низькою собівартістю, яка трималась на двох складових – дешеві енергоносії та дешева праця – це позбавити «бидло» можливості втекти туди, де платять більше. В глухо закритій країні можна змусити людей працювати за їжу, тримаючи їх на становищі напівголодних рабів, які не мріють про краще, а дорожать тим, що є. Тим більше це потрібно зараз, коли «дешевих» енергоносіїв уже ніколи не буде.
Отже, попереду дефолт і повне, глухе закриття кордонів. Напевно, це буде подано під соусом, продовження карантину на міжнародному рівні або з ображеною міною: дивіться, мовляв, які буржуї сволочі, образлись на нас, що ми не виплатили їм їх грабіжницькі кредити та закрили від нас свої кордони! Природно, що інші країни, після оголошення нами дефолту закриють свої кордони і Європа перегляне свою політику щодо нас. Небезпечним неадекватам, які вирішують прибрати вдома за допомогою пожежі, вірити не буде ніхто. Тому, коли закриють кордони (а їх закриють, коли ми оголосимо дефолт чи матимемо його де-факто) – вартість праці в Україні буде дорівнювати слову «дякую». Ну, може, «дуже дякую». Та ще кільком мільйонам різнокольорових папірців, які з радістю надрукує для своїх уже не «дорогих», а дешевих українців весьолий і находчівий преЗЕдент і його Бородата Бабушка…
Мийте руки! Вам ще в ломбард.
Тарас Татарський
Стежте за новинами на Telegram-каналі: https://t.me/Vartonews
