На вулиці Шашкевича, 9, у Дрогобичі, відкрито меморіальну таблицю на честь героїчного подружжя Слави та Ізидора Волосянських, які в роки Другої світової війни врятували життя майже сорока місцевим євреям, яким загрожувала смерть.
Урочистості розпочалися о 12:00 годині. На відкритті були присутні діти врятованих подружжям Волосянських, які приїхали вшанувати пам’ять героїчного вчинку двох дрогобичан, представники місцевої влади та нечисленні дрогобичани.
“Коли ми говоримо про цю історію, розповідаємо про неї, ми показуємо майбутнім поколінням, як треба чинити. Це приклад того, як потрібно рятувати людське життя, бо воно – життя, найбільша цінність… Ця таблиця – увіковічує гуманність людей”, – розповів Шломо Виготний, нащадок врятованих, виступаючи перед присутніми.
Ініціатор встановлення – громадська організація “Дрогобич-Борислав, вцілілі” з Ізраїлю.
***
Олег Дьорка
Довідково (за матеріалами )
Слава та Ізидор зустрілися у Дрогобичі під час німецької окупації. На той час Ізидор був вже керівником механічної майстерні, де працювало багато євреїв, з якими Ізидор приятелював. У 1941 році Ізидор і Слава час від часу допомагали єврейським друзям. Але рік потому виявилося, що допомоги цієї вже не було достатньо. Ізидор, разом з єврейською родиною Стоків, підготував у підвалі будинку на вул. Шашкевича, 9 криївку. Вільгельм Сток був столяром, а Ізидор – майстром на всі руки. Разом їм вдалося побудувати досить комфортне житло, де були газ, вода і туалет. Ізидор довірився Славі і розповів їй про криївку, вона погодилася допомогти.
Першими людьми, які укрилися в підвалі, були дві дочки Стоків: 9-річна Стелла і 6-річна Мітка, разом зі своєю нянею Салею. Поступово приєднувалося до них все більше людей. Коли Ізидор і Слава брали шлюб (у січні 1943 року ) у підвалі перебувало вже 14 осіб. Як подружжя Волосянські переїхали у квартиру, яка знаходилася над підвалом. На першому поверсі цього будинку жив німець. З одного боку, це було ризиковано, треба було виявляти особливу обережність, з іншого – це певною мірою захищало цілий будинок і його мешканців від підозр і обшуків.
До підвалу вели двері, що були сховані в підлозі кухні сім’ї Волосянських. Відкривалися вони лише з середини. Коли Слава чи Ізидор хотіли спуститися в криївку, мусіли постукати, і тільки тоді їм відчиняли. Коли люди, які переховувалися хотіли вийти з укриття, вони могли робити це тільки в невеликих групах, по двоє або по троє. Ізидор часто спускався вниз і грав з ними в карти, приносив дітям солодощі, увесь час намагався підтримувати їх дух. У той час як Ізидор знаходився внизу, Слава залишалася вдома, дбаючи про безпеку.
Більшість людей, щоб переховуватись, спустилися в підвал у червні 1943 року, під час ліквідації Дрогобицького гетто. В останній період існування криївки підвал був переповнений людьми, вони лежали на двох ярусах, стояти можливо було лише в одному кутку кімнати. Усього в підвалі Волосянських переховувалося 39 осіб. Усі вони вижили.
Ізидор був основним ініціатором допомоги, тому більшість людей для переховування привів саме він.
Коли він повертався додому, Слава уже з одного виразу його обличчя бачила, що він пообіцяв допомогти наступній родині або групі людей. Одного разу навіть сказала йому, що він повинен вивісити на вулиці табличку: «На вул. Шашкевича, 9 переховуємо всіх євреїв, які не мають куди піти».
Люди, які переховувалися в підвалі повинні були поводитися обережно і тихо. Між іншим, користування туалетом було можливе лише два рази у день і то лише в певні години. У той же час поверхом вище Слава прала або мила посуд так, щоб не було чути у трубах шуму води.
У серпні 1943 року Слава народила першу дочку Аню. Протягом дня, коли Ізидор працював, Слава здобувала їжу для людей, які переховувалися. Вона ходила по цілому місті, купляючи продукти в різних місцях, і ховала їх до візочка Ані. Усі ті, хто знайшов притулок у підвалі, віддавали свої заощадження, щоб купити їжу для всієї групи.
Було кілька моментів, коли німці наблизилися до викриття криївки. Одна така ситуація мала місце перед народженням Ані. Люди, які переховувалися сказали Волосянським, що вони повинні залишити їх і втекти.
Але Ізидор не хотів навіть слухати про це: «Нікуди ви не підете. Загине 39 осіб і помре ще три. Я вирішив, що спасу вас, і я це зроблю». Таким чином, усі вони залишилися разом аж до визволення в серпні 1944 року.
У перший день народження Ані, 4 серпня 1944, всі вийшли з підвалу Волосянських. Ті, хто були від першого дня до останнього, провели там 22 місяці.
