Головна » Варто допомогти » Леся та її діти. Історія сім’ї з Дрогобича, яка потребує допомоги

Леся та її діти. Історія сім’ї з Дрогобича, яка потребує допомоги

Леся Білута — мати двох дітей, зустрічає мене з посмішкою. Її сім’я мешкає у Дрогобичі, в багатоповерхівці, на останньому — дев’ятому поверсі. Помітно хвилюється, адже до неї прийшла журналістка. Молодша донька, восьмирічна Аліна, рада гостям та одразу запрошує на чай з тортом. У дитини сьогодні День народження.

Далі веде мене в іншу кімнату познайомити з сестричкою.

На фото на руках в Аліни її старша сестра — Олександра. Їй 13 років, але практично від народження дитина важко хворіє: погано бачить, не розмовляє, страждає від частих нападів епілепсії, має загальне порушення розвитку.

    • Розкажіть з чого почалась ваша історія?
    • Я досить рано вийшла заміж. За кілька місяців народилась наша донечка  Олександра. Здавалось, що все добре, але у п’ять місяців з дитиною трапилась біда. Після прикорму почала рвати, відвезли до лікарні і тут все стрімко закрутилось. Діагнози: ДЦП, тетрапарез, епілепсія. Ніхто не міг сказати, скільки проживе дитина, але Сашеньці вже 13 років. Вона не розвивається правильно. Я намагаюся робити все, щоб її життя було максимально комфортним.



  • Що стало причиною таких проблем зі здоров’ям?
  • У діагнозі вказано, що причиною є перенесене інфекційне захворювання. Важко сказати, що саме сталось. Дитина народилась абсолютно здоровою. Тоді ж дитині зробили щеплення. Я не знаю, можливо, це теж вплинуло.
  • Ви працюєте зараз?
  • Ні, відколи у нашої молодшої доньки Аліночки почались проблеми зі здоров’ям — не маю можливості, та й Сашенька потребує цілодобового догляду.

Просто посеред розмови в Олександри стається приступ, її судомить. Мати допомагає їй.

  • Скажіть часто трапляються такі приступи судом?
  • Буває по різному. Інколи кілька раз на день, а деколи жодного. Вона дуже чутлива до змін погоди.
  • Розкажіть про Аліну.
  • Коли Аліна була меншою, ми з чоловіком залишили дітей на батьків та поїхали разом на заробітки у Польщу. Потрібні були гроші на лікування Сашеньки. Коли повернулись, то зрозуміли, що в Алінки почав атрофуватись сідничний м’яз. М’язу практично не стало. Їй тоді було 5 рочків. Ми одразу звернулись до лікарів. Діагноз склеродермія*, що часом почала поширюватись. Вона не могла ходити, її боліли ноги ручки.

 

*Системне захворювання сполучної тканини, що характеризується прогресуючим фіброзом шкіри та внутрішніх органів (що призводить до їх недостатності), порушеннями морфології та функції кровоносних судин і розладами імунної системи.

    • Лікування Алінці допомагає?
    • Так, зараз Алінці краще. Вдячна Богу, що в Інтернеті знайшла жінку у якої така ж ситуація з дитиною. Вона мені дуже допомогла і саме вона порекомендувала лікарку в якої зараз лікуємось. Алінка приймає кожен день ліки. Раз на три місяці ми здаємо аналізи. У разі якихось порушень, то одразу на стаціонар у Київ. Деякі медикаменти, які ми приймаємо щодня, прирівнюються до курсу хіміотерапії. Такі ж, як при лікуванні раку, тому перші три місяці лікування Алінка дуже важко переносила. Це постійний процес лікування і тримання хвороби під контролем.
    • Вилікуватись повністю можливо?
    • Повністю, на жаль, неможливо. Тільки заліковувати.
    • Знаю, що ви зараз одна з дітьми. Чоловік вам не допомагає?
    • У нас з чоловіком важка історія. Зараз ми розлучені. Спочатку з Сашенькою, потім з Алінкою, я постійно їздила по лікарнях. Він заробляв гроші. Коли міг, то намагався допомагати з дітьми, але потім… Мені почали казати, що в нього є інші жінки. Почав зловживати алкоголем. Ночами зникав, а далі, стало й зовсім нестерпно… Дійшло до побоїв. Найгірше те, що усе це на очах у дітей. Мені це найбільше болить. Я все терпіла заради дітей. Думала, так правильно. Тепер шкодую, що раніше не поставила крапку. Іноді мені здається, що може б моя Алінка і не захворіла взагалі, якби не це насильство, постійні стреси та скандали. Попри все вона любить тата і завжди рада з ним зустрітись. Ось лише боїться, щоб він заходив у квартиру.
    • До поліції ви звертались?
    • Ні… не зверталася.
    • Як ви собі даєте ради?
    • Я не сама. Мені допомагає мама, наша сусідка, яка завжди радо сидить з Сашенькою, коли мені терміново кудись треба вийти. Я їм дуже вдячна. Алінка ходить до школи.



Прошу зробити фото самої Лесі. Та вона нітиться.

  • Я не хочу, щоб мене жаліли, не хочу здаватися жертвою. Хочу, щоб такого не траплялося, ні з ким…

Покидаючи оселю Лесі Білути та її донечок, думаю про те, що серед нас живуть насправді сильні люди. У молодої жінки важке випробування у житті і їй вдається тримати все під контролем. Леся не з тих людей, які нарікають. Вона просто робить те, що повинна — дарує свою любов своїм дітям і піклується про них.

***

Якщо у вас є можливість допомогти цій сім’ї, то кошти можна перерахувати на ось ці реквізити:

5168 7573 8339 1986 (ПриватБанк), отримувач — Білута Л. І.

З інших українських банків:

р.р 29244825509100

ЄДРПОУ 14360570

МФО 305299

Призначення платежу: 5168757383391986 Білута Леся Іванівна, ІПН:3220305802

Олена Юркевич

Один коментар

  1. Анонімний сказав:
    Але ж чоловік допомагає і бабуся Тетяна також чи може допомагає. Коли народилася старша донечка, бабуся Таня робила все можливе і неможливе. Чому пронеї не згадується.

Залишити відповідь