В когось – декомунізація, в когось – привід для гордости. Як деякі наші колеги пишаються своєю червоною минувшиною

Тож почнімо з найсуттєвішого: за наші з вами гроші, себто за гроші платників податків, видають у Дрогобичі газету  «Галицька Зоря». Беремо до рук видання й очам повірити годі. На першій  шпальті, окрім самої назви, гордо вдруковано, що газету нагороджено… Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР: згори медаль з серпом та молотом, а вже далі – зі знаком оклику жирним шрифтом – зазначено: «НАМ 80. Часопис видається від четвертого листопада 1939 року». Аж не віриться, що знизу вказана правильна дата виходу газети, яку власне тримаю в руках 14 лютого 2019 року. Саме так, у 2019 році, редакція газети пишається тим, що почала свою роботу в той час коли на наші землі прийшли радянські «визволителі» (справді, була в Дрогобичі, тоді обласному, спершу, заснована 1939 року «Більшовицька правда», потім, від 1944 – «радянське слово», відтак, до 1990 – «Радянське слово» та чи це той випадок, коли йдеться про справжні традиції та тяглість?).

Власне, якщо вже пишатися таким поважним 80-літтям, то вкажіть шановне панство, як  називалася ваша газета на зорі свого існування. Якщо раптом забули, то нагадаємо: «Більшовицька правда» комуністична пропагандистська агітка, яка нічого спільного з пресою немає, керував цією газетою компартійний функціонер старший політрук, таваріщ Єгор Васильович Гєрасімєнко. А почалася ваша газета з того, що попередньо червоні окупанти заборонили усі інші газети, котрі виходили у Дрогобичі. Ось він «славний» початок 80-літнього видання. Про що тоді писали на сторінках вашого видання?

Вашого бо з погордою декларуєте, що вам 80 років.

Чи писали ви про те, як спочатку переслідували та арештовували дрогобицьку багатонаціональну інтеліґенцію, молодь, духовенство? Чи обурювалися ви на своїх шпальтах про те, що цілі родини виганяли на вулиці з їх рідних помешкань, бо там селилися червоні зайди? Мабуть не писали, бо ваша редакція в ті часи, і сама здебільшого складалася з приїжджої голоти. Можливо ви зреагували, тоді як НКВД в катівні на Стрийській по-звірячому замордували сотні дрогобичан? Про що ви тоді писали? Про пятілєтку і соцзмагання? Звісно, тоді ваша газета підтримувала тих, хто чинив на нашій землі ті страшні злочини проти людяності.

Чи розуміють сучасні журналісти та головний редактор часопису «Галицької Зоря», що отим своїм написом «НАМ 80!» Ви себе ототожнюєте  з «Більшовицькою правдою»? Чому не вважаєте, що правдивою датою заснування вашого часопису є перше листопада 1990 ріку, саме в той день побачило  світ перше число «Галицької Зорі» –  міськрайонної газети, котра була першою на Дрогобиччині, що позбулася партійної цензури» Чому ви ліпите медальки з тоталітарними символами на першу сторінку? Невже я, і решта дрогобичан маємо платити за цей сюр (чи все ж наругу та блюзнірство?).

Може, вас, дорога редакціє, переслідує привид Владислава Ґомулки, майбутнього першого секретаря комуністичної ПОРП в Польщі, який у приміщені редакції вашої газети в довоєнному Дрогобичі мав свій робочий кабінет. А може то ваш хресний тато, генерал-майор НКВД, Сабуров змушує пам’ятати та гордо ліпити на першу шпальту фото комуно-радянського залізяччя?

До речі, а як стосовно інших нагород? Нашим читачам цікаво, чи отримували ви якісь почесні грамоти відзнаки або медалі в період німецької окупації? Якщо отримували, то чому не хвалитеся? Може є якась грамота від нацистів в закамарках? Зрештою мало чим різниться почесна грамота від Президії Верховної Ради УРСР, якою пишається ваша редакція, від  наприклад, почесної грамоти отриманої з рук гауптшарфюрера СС Фелікса Ландау, керівника  відділу ґестапо в Дрогобичі.

Як на усе це реагують, ті дрогобичани, що купують цю газету? Невже не муляє в очі комуністична гидота на першій сторінці? Що скаже нам головний редактор «Галицької Зорі» … Хоча ні, не цікаво, взагалі не цікава оця совкова кунсткамера, єдине бажання більше не брати до рук дрогобицьку місцеву газету під назвою «Галицька Зоря», нагадую, що творили на Дрогобиччині людці з червоним піднебінням…

Михайло Андрієнко,

Григорій Кіндратів

Джерело: Газета “Майдан”