Вони не мали зброї, впливових посад чи великої організації. У них були намети, плакати й готовність голодувати. 2 жовтня 1990 року в центрі Києва розпочалася акція, яка увійшла в історію як Революція на граніті. Серед її організаторів були львівські студенти.
Уранці 2 жовтня 1990 року на тодішній площі Жовтневої революції в Києві з’явилися перші намети. Група студентів із Києва та Львова оголосила політичне голодування.
Так почалася Революція на граніті — перший масштабний організований студентський протест у новітній історії України.
Але найцікавіше — акція не виникла спонтанно.
Ідею придумали ще влітку
Задум протесту сформувався влітку 1990 року під час святкування 500-річчя Запорозької Січі.
До організації долучилися Українська студентська спілка та Студентське братство Львова.
Київську УСС очолював Олесь Доній, а Студентське братство Львова — Маркіян Іващишин.
Студенти навіть запозичили саму форму протесту — голодування — у болгарських студентів, які проводили подібну акцію кількома місяцями раніше.
Львів’яни їхали до Києва таємно
Підготовка відбувалася в умовах конспірації.
Львівські студенти, які вирушали до столиці, купували квитки невеликими групами — не більше п’яти осіб за раз, щоб не привертати уваги.
Навіть точне місце проведення акції знало лише обмежене коло організаторів.
Причина була проста: студенти побоювалися, що інформація про підготовку протесту може потрапити до радянських спецслужб або акцію спробують зірвати.
Чого вимагали студенти?
Їхні вимоги були не лише студентськими.
Протестувальники вимагали:
- відставки голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола;
- дострокових виборів Верховної Ради на багатопартійній основі;
- недопущення підписання нового союзного договору;
- націоналізації майна КПУ та комсомолу;
- повернення українських строковиків, які служили за межами України;
- проходження строкової військової служби майбутніми призовниками на території республіки.
Тобто студенти фактично поставили під сумнів сам принцип існування радянської політичної системи в Україні.
Майдан заповнювався людьми
Перші учасники жили буквально в кількох наметах.
Але вже протягом наступних днів ситуація змінилася.
Кількість постійних мешканців наметового містечка зросла до кількох сотень, а щодня на площу приходили тисячі людей.
До студентів приходили відомі українські діячі.
Серед тих, хто підтримував протест, були Ліна Костенко, Олесь Гончар, Ніла Крюкова, Марія Бурмака та Едуард Драч.
Олесь Гончар демонстративно вийшов із Комуністичної партії після того, як парламент відмовився підтримати студентські вимоги.
17 жовтня влада пішла на поступки
Протест тривав понад два тижні.
17 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила рішення частково задовольнити вимоги студентів.
Зокрема, у відставку пішов прем’єр Віталій Масол. Також було ухвалено рішення щодо проходження українцями строкової військової служби на території республіки.
Окремо було підтверджено позицію щодо непідписання нового союзного договору. Не всі вимоги студентів були виконані — зокрема, Верховну Раду достроково не розпустили.
Але сам факт того, що організована студентська акція змусила радянське керівництво піти на політичні поступки, став важливим сигналом для українського суспільства.
Через 10 місяців Україна проголосила незалежність.
А 1 грудня 1991 року українці підтвердили її на всеукраїнському референдумі. Революція на граніті стала однією з подій, які передували цим змінам.
Серед організаторів протесту був Маркіян Іващишин — львів’янин і керівник Студентського братства Львова.
Тому Революція на граніті була не лише київською історією.
Львівські студенти фактично стали одними з тих, хто привіз протест на головну площу радянської України.
