«Дивом вижив». Так кажуть про військового Романа, який не мав шансів не мав вийти з «нуля», бо на важкопораненого бійця полювали 6 ворожих FPV-дронів, такі жорстокі реалії сучасної війни.
30-річний львів’янин Роман (позивний Геродот) – старший солдат 3 гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр. Найдовший бойовий вихід бійця – чотири місяці на “нулі”. Йому доводилося відбивати штурми, бачити ворога впритул, знищувати їх із автомата. Роман переходить на гумор, згадуючи, як отримав перше кульове поранення.
«Тоді густий туман був, і ми вирішили зробити попереду ще одну СП-шку (спостережний пункт) – взяли лопати і вперед. А “кац*апи” так само! Вони копають і голосно говорять, ми все чуємо, і хтось не втримався – крикнув: “Ідіть нах&#!” Вони у відповідь нас послали, почалася перепалка, вони відкрили вогонь, ми теж, і почали відкочуватися. Застрибуємо в укриття, а кореш каже: “Ти течеш!” Куля навиліт прошила литку, а я навіть не відчув. Потім хвалився шрамом, але більше вже не зможу – ноги немає…»
Своє останнє поранення Роман отримав коли батальйон пересунули по лінії фронту. В зруйноване містечко на Оріхівському напрямку піхота заходила поступово. Останній етап, 10 кілометрів, доводилося йти пішки, і група Геродота долала цю відстань місяць!
«10 кілометрів, це якщо по прямій, але так ніхто не ходить. Йдемо зиґзаґами й тільки в погану погоду. А якщо ясні ночі, сидимо на проміжних позиціях іноді тиждень-півтора. Там усюди дрони. Останні 800 метрів перед заходом у містечко були особливо стрьомними. Тупо чисте поле»
Отримав поранення, наступивши лівою ногою на міну.
«Це була не “пелюстка”, а щось потужніше, бо мене сильно підкинуло. Намагаюся встати й падаю. Товариш вилетів за мною й потягнув у нору. Ми посвітили ліхтариком – бачу, стопа на шмаття розірвана, пальці згорнуті в трубочку й запечені. Я взяв ножиці й обрізав усе зайве по колу… Один турнікет я поставив під коліном, а другий нижче, над кісточкою.»
Командування батальйону зв’язалося з суміжним підрозділом і попросило допомогти з евакуацією. Через добу після підриву підрозділ ГУР “Артан Х” прислав відкритий наземний роботизований комплекс. Виявилося, що разом із пораненим будуть вивозити й загиблого бійця.
РОмана вдягли в броню, він узяв із собою автомат, дробовик і рацію. Робот рухався зі швидкістю близько 600 м/год і зумів проїхати три поля між посадками. А потім почало сходити сонце, і його помітив пілот ворожого дрона.
«Я не чув FPV-шку, бо двигуни робота дзижчать майже так само. Контролював небо з боку ніг, і якби дрон залітав звідти, вальнув бо його з дробовика. А він залетів збоку, я почув уже останню секунду перед ударом – ф’юіть!»
Дрон ударив у правий борт і Геродот та загиблий вилетіли на землю.
«Моя права нога – теж на шмаття, бронік горить, автомат, дробовик і рація – в хлам. Дивлюся, чи є щось ціле, – шолом! Я його на голову і в посадку. Наші дронщики бачили, як я йшов, і самі були в шоці. Ліва нога без стопи, права порвана й підламується, я її руками переставляю…. До посадки десь 30 метрів.»..
Геродот знав, де сидять пілоти російських дронів, і розумів, що має хвилин 10 до прильоту наступної FPV, щоб замаскуватися.
“Я добрався до якогось дерева впав на землю й зрозумів, що з обома пораненими ногами, без радійки, зброї й захисту я в повній сраці. Перша думка – вижив на позиції, а тут доведеться померти, і тіло моє ніхто не знайде. А далі – ніфіґа, вижив тоді, виживу й зараз. Наклав турнікет на праву ногу й туго закрутив”.
Через хвилину прилетіла FPV-шка, бо їхній розвідувальний “Мавік” приблизно бачив, де я, але вдарила на віддалі. І раптом я чую голос ротного: “Вставай і рухайся за мною!” Я вирішив, що мені скинули радійку, піднімаюся на коліна й починаю шукати. Виповз знову до НРК й жестикулюю – покажіть, де вона. Командир повторює: “Йди за мною! За мною!..”, а я ще й погано чую, бо ліве вухо контужене. І тільки тоді, дурень, зрозумів, що це наш “Мавік” із гучномовцем.
На той момент прилетів наступний ворожий FPV-дрон, і боєць, незважаючи на пекельний біль, знову кинувся в посадку. Він наполовину повз, наполовину біг на колінах, але встиг сховатися під кущами, дрон ударив збоку.
“Прийшли три артанівці, дивляться на мене, і один не витримує: “Твою мать! Як ти ще живий?”
Товариші постійно бачили пораненого з дрона, не залишали й на хвилину. Вони скинули записку: “Тримайся, по можливості за тобою прийдуть”. Але гарантії, що вдасться провести евакуацію, не було жодної. І Геродот, як досвідчений боєць, чудово це розумів.
«Я усвідомлював, що в мене практично немає шансів, що я просто помру від крововтрати. Обидві ноги страшенно боліли, особливо свіжопоранена. З’явилася навіть думка поскручувати турнікети й стекти кров’ю, щоб не мучитися. А далі ні – я ж обіцяв мамі повернутися, всім обіцяв».
Геродоту пощастило – знявся вітер, і ворожі дрони більше не могли вилетіти на полювання. Напевно, оператори були впевнені, що вбили або смертельно поранили його, бо хіба можливо вижити важкопораненому бійцю, на якого полювали шість дронів?
Настало невелике затишшя, і коли Геродот зібрався з силами, щоб повзти, за кілька десятків метрів несподівано пролунали голоси: “Геродот! Геродот, бля, де ти?”
«Мене так хлопці в підрозділі назвали, сам не знаю чому, я ніколи історією не захоплювався, – усміхається боєць. – Це були три артанівці з ГУР. Приходять, дивляться на мене, і один не витримує: “Твою мать! Як ти ще, с*ка, живий?”
Обидві ноги, на жаль, довелося ампутувати: ліву нижче коліна, праву – вище. Найдивовижніше, що сам боєць сприймає цей факт спокійно, навіть із гумором. Можливо, пізніше його накриє гірке усвідомлення того, що сталося, але зараз він оптимістично дивиться в майбутнє.
«Ось, дивіться, що в мене замість ніг, – усміхається Геродот, піднімає культі й приспівує: “Тра-та-та, тра-та-та!..” А що мені тепер – плакати? Вже так сталося… Я живий, значить, усе нормально має бути. Вигребемо!».
