18 лютого Волонтерки Коло Доброти (3-В клас ліцею №4 Дрогобича ім.Л.Українки) відзначили рік свого великого особливого проєкту «Реабілітація воїнів та допомога фронту» – відвідини парафій з військовими.
На масштабний марафон недільних поїздок волонтериків благословив владика Ярослав Приріз, єпископ СДЄ УГКЦ.
За рік проєкті вдалося реалізувати:
– тисячі військових (дехто вперше за кілька місяців вийшов з палат) дозволили їх бачити і чути, обіймати, доторкнутися до ран війни;
– тисячі цивільних людей побачили на власні очі ціну, яку платить наша країна у цій жорстокій війні, побачили своїх Героїв.
– тисячі кілометрів подолали восьмирічні діти, просинаючись кожної неділі, і на канікулах і під час навчального року.
– загалом за рік діти з військовими відвідали більше 170 парафій;
– зібрали більше 7 млн грн для ЗСУ (дрони, амуніція, техніка).
Кожен храм – це своєрідний майданчик для зустрічі з людьми. Іноді ж половина села збирається на службу. Є можливість провести просвітницьку роботу для великого людей щодо підтримки військових, які часто є забутими. Цю роботу необхідно проводити. В першу чергу для цивільних, щоб вони долали свої бар’єр в спілкуванні, а діти у цьому випадку виступають «мостиками».
Діти є безкоштовним ліками для військових. Дарують тепло, любов та увагу. Воїни ж бачать те, за що воювали. Розповідає керівник проєкту Іванна Балко:
«У храмах – місце зустрічі трьох стихій – діти, військові і люди, цивільні, які абсолютно не вміють з ними говорити, не знають, як контактувати. Діти є місточком між нам і ними. Діти заходять з військовими в храм, виконують пісні, які покликані насамперед пробудити емоції у військових.. Тоді ми звертаємось до людей, а пізніше даємо можливість людям комунікувати з воїнами».
Як починались поїздки по парафіях
Рік тому у трьох дівчаток з класу тати ішли на фронт. Згодом таких дітей, чиї батьки воюють, у класі стало п’ятеро. Ці діти замкнулися в собі. Не хотіли спілкувалися з однолітками. Були інколи агресивні, більш збуджені, емоційні, іноді могли провокувати конфлікти. Тоді і було прийнято рішення об’єднати дітей у спільній меті – волонтерство, збирати татусям кошти на дрони.
«Відбувається два в одному – ми їздимо по парафіях, де даємо можливість цивільним комунікувати з військовими, і збираємо кошти на дрони, допомагаючи фронту. Таким чином діти захисників зрозуміли, що сьогодні вони, за допомогою своїх однокласників, можуть допомогти татові. Це відпустило кожного з них. А також допомогло кожній їхній мамі, дружині військового. Це об’єднало усіх – і дітей, і батьків. Об’єднало це волонтерство, спільні поїздки з побратимами чоловіка, зі спільною метою допомога фронту та військовим. Усі відчули залученість у процес. І свою важливість»
Як любов творить дива. Інтеграція військових у цивільне життя.
Якось з волонтериками у недільну поїздку відправився чоловік, який два роки був в полоні. Він стояв мовчки відокремлений (так вони в соціумі зараз себе відчувають), руки часто тримав позаду.
«Діти підбігли, обіймали, а потім його запитали – чому ви не посміхаєтесь. Чоловік відповів, що у нього рецептори вже атрофовані на посмішку. Мовляв, за тривалий час у полоні м’язи забули, як це робити.
Згодом, вже на завершення поїздки, коли ми поїхали у форельник ловити рибу, він увійшов в азарт, ловив рибу одна за одною, діти йому допомагали. І раптом ми усвідомили, що військовий сміється… Ми всі сміялися у цей час, але в душі глибоко плакали, бо розуміли суть»..
Початок волонтерства першачків
У першу спільну шкільну поїздку, у першому класі, ці учні поїхали не у зоопарк, а у військовий шпиталь. Це була осінь 2022 року.
«І тут на нас нахвалилися хейтери. «Та ви калічте дітей», «Та куди ви їх повели? Ви знаєте, хто там? Діти не будуть спати». Деякі батьки у нашому класі говорили так само. Поки одного разу вони туди не пішли разом з дітьми. І заспокоїлись. З тих пір батьки єдині. Бо хто ж живе у військовому госпіталі? Люди. Вони такі самі, як були до війни. Але інші, глибші, які цінують життя», – розповідає Іванна Балко.
У госпіталі військові працюють з психологами, які часто місяцями не можуть відкрити хлопців. Бійці після поранення є замкнутими. Вони пережили пекло на землі, повернулися з передової іншими.
“Часом вони не можуть відкритися дорослим. Але за три роки не було жодного разу, коли б діти не відкрили їх на себе. Жодного разу. Не було такого, щоб військовий з агресією віднісся до дитини. Це, до речі, найбільший страх всіх матерів… Дітей ламають не військові. Дітей ламають гаджети, телефони, тіктоки. Діти – це чистий аркуш А4. Що ми там напишемо, що ми їм в голову закладемо – такими вони і виростають.
Клас зростає, як команда
Нещодавно у класі сталася біда. В однієї з учениць, Даринки, згорів будинок. До тла. Вогонь знищив все, усі побутові речі, меблі, іграшки дитини. Залишились голі стіни. Батьківський колектив без вагань активізувався, зібрали гроші на ремонт, провели самотужки підготовчі роботи у будинку. Дещо випало одразу з-під уваги дорослих – як подію переживає сама Даринка.
Але було якесь таке відчуття, що дитина в надійних руках колективу однокласників, кажуть батьки. І не помилились.. Діти створили свій чат для комунікації і взяли на себе відповідальність за Дарину. Одного дня батьки прийшли в клас, а задні парти заставлені пакетами.
«Були здивовані і ми, і вчителька, яка думала, що це ініціатива батьків. У пакетах виявились найулюбленіші речі дітей. Однокласники принесли Дарині усе те, що зараз таке популярне серед дітей, що вони часом так випрошували у батьків.. Вони віддали найкраще їй, все, що змогли, бо зрозуміли, що однокласниця в біді.
Дарина, завдяки друзям-однокласникам, спокійна і впевнена, що все скоро налагодиться і буде добре.
«Цей клас, клас волонтериків, зростає, як команда. Вони розуміють, що в єдності – незламність. Що якщо ми – єдині, нас 30, і ми поїдемо разом – то розчистимо цей будинок від попелу за пів дня. І так має бути..»
Невтомність дітей вражає
У свої 8 років вони можуть багато – просинатися кожної неділі, чи холодно, чи спека, чи канікул, чи навчальний рік.
“Їх закачує в дорозі досі, але вони їдуть. Хочуть їхати. Скажи комусь з них, що такі неділі закінчаться, що вони не будуть з військовими їздити, знайомитися, показувати, допомагати,.. це неможливо уявити”.
Військові стають дітьми разом з ними. Хлопці без рук, зі шрамами дозволяють піти в басейн з ними.
«Ти – не можеш? Можеш! Тустань на милицях? Запросто! Гора скала з нами? Будь ласка! В басейн гратися водяними пістолетами? Супер! Сніжки з військовими «стінка на стінку» – найкраще, що може бути… Сьогодні нам всім треба пам’ятати, що ми всі – ЛЮДИ!», – наголошує Іванна.
Треба вчасно вміти включити людину в собі. Забути про посади, соціальні статуси, сьогодні для кожного військового важливо, щоб ми були людьми. Будьте людьми. Будьте, як діти. Завжди пам’ятайте, що легше виховати сильних дітей, ніж виправляти зламаних дорослих.
