“Зчепити зуби і йти вперед”, – ці слова матері стали життєвим девізом Миколи. Він зумів перекреслити прогнози лікарів про інвалідний візок… у кращому випадку.
Микола Вацюцяк народився у Дрогобичі з складними травмами опорно-рухового апарату. Діагноз артрогрипоз не давав шансів на повноцінне життя. Медики сказали батькам, що їхній син «не те що не ходитиме, він – не житиме».
Але в 11 років, після операції, Микола вперше став на ноги. Почав пересуватися на милицях. За рік Микола відчув що хоче сам прийти до своєї 16-тої школи. Попри те, що його, через слабке здоров’я, не взяли, Микола не здався. Ходив на пари з однолітками до ліцею. Тоді і зрозумів, що замикатись більше у чотирьох стінах не може.
Став щодня боротись за те, щоб почувати себе не зайвим у рідному місті.
Щоб стояти на своїх двох, Миколі доводиться довго, вперто і наполегливо тренуватися. Щоб пересуватися вулицями, доводиться долати чимало перешкод. Дрогобич називає містом бар’єрів. Потреби людей з інвалідністю тотально не враховують. При ремонті доріг встановлюють високі бордюри. Пішохідні переходи не мають з’їздів для візочників. Тротуари – це суцільні ями та вибоїни. Пандуси, якщо є, то швидше для краси, а не для людей.
Показником доступності міста є те, наскільки рідко доводиться просити сторонніх про допомогу під час пересування на візку.
У Дрогобичі, каже Микола, без неї не обійтися. Тут жодних умов для включення людей з інвалідністю у повноцінне суспільне життя. Влада з року в рік говорить про фінансову скруту, киваючи на важливіші питання. Можливо, проблема не лише у грошах, а й в пріоритетах.
Посадовці з легкістю дістаються будь-якої установи, для їхніх авто облаштували парковки, вони не їздять у старих міських автобусах. Тим часом, у Дрогобичі майже 6 тисяч людей з інвалідністю, це кожен 13-й мешканець. Зрештою, за сім років війни таких значно побільшало.
Але, вийшовши на вулицю, де практично немає візочників, ми розуміємо, що йде дискримінація величезної верстви населення.
Щоб нагадати про таких, як він, Микола Вацюцяк веде свій ютуб-канал «Міцна Милиця» і розповідає про особливості свого життя.
Колись Миколі написали навіть з Польщі, що завдяки його відео почали ходити в спортзал, стали по-іншому думати й дивитися на життя.
Таких людей не багато. Але Микола відчуває, що робить важливу справу і може зробити значно більше.
Стежте за новинами на Telegram-каналі: https://t.me/Vartones
